Тоді на Юконі нікому й не снилося, що можна й серед зими копати землю та шукати золота. Земля промерзала аж до материкових верств, нарінок ставав твердий, як камінь, і його не можна було вгризти ні заступом, ані кайлом, тим-то золото добували тільки влітку, щойно земля поволі підтавала під сонцем і можна було її зверху згрібати. А взимку підвозили припас, полювали на лосів, лагодили все потрібне до літньої роботи. Найхолоднішими темними місяцями били байдики по великих таборах, таких як Серкл-Сіті та Сорокова Миля.
Авжеж, до того йдеться, згодився Буйний День, пождіть лишень, поки золото виявиться на горішньому Юконі. Тоді побачите не таку роботу. Що нам завадить палити багаття, розморожувати ґрунт, копати шурфи, а тоді йти поземно за верствою? І ніяких підпорок не треба буде, нарінок і болото вистоять, доки й саме пекло замерзле, а зі смоли морозиво вийде. Коли добрий прошарок, то й на сто футів завглибшки будуть працювати. Я вам без жартів кажу, що йду з вами, Ілайджо.
Той засміявся, узяв попідруч своїх товаришів і рушив був до дверей.
Та стривайте, я ж направду, знову гукнув Буйний День.
Усі троє разом обернулись. На обличчях їм видно було й подив, і радість, і недовіру.
Годі тобі! Не мороч голови, промовив Фін, спокійний, поважний вісконсінець.
Санки й собаки мої тут, відповів на це Буйний День, отже, у нас два запряги, вантаж поділимо порівну, й буде легше. Доведеться лише спочатку йти помалу, бо мої собаки потомились.
Усі троє очевидячки зраділи, проте ще трохи не йняли віри.
Чуєш, Буйний Дню, тільки не клей дурня, шпарко заговорив Джон Гайне. Кажи до діла. Ти що, справді з нами хочеш?
Буйний День простяг йому руку.
Тоді краще б тобі йти зараз спати, порадив Ілайджа. Ми вирушаємо о шостій. Чотири години лишається тобі на сон, не так-то й багато.
Може б, відкласти на день, дати йому спочити? запропонував Фін.
Гарнішева гордість збурилась.
Не вигадуй! гримнув він. Вирушаємо, як сказано, о шостій. Коли вас розбудити? О пятій? Гаразд, о пятій я вас розбуркаю.
Краще піди поспи хоч трохи, поважно порадив Ілайджа. Хіба ж можна так їхати!
Буйний День натомився, безмежно натомився. Навіть його залізне тіло почувало тяжке знесилля. Кожен його мяз вимагав сну, спочинку, кожний нерв здригався на думку про нову подорож, нове напруження. І розум, чувши той протест тіла, теж повставав. Але глибоко всередині у ньому палав вогонь Життя. Воно гнівно й гордо шепотіло йому, що на нього зведено погляди всіх товаришів, що наспів час подвигу, що це нагода ще раз показати сильним свою силу. Життя знов нашіптувало йому свою давню брехню, а в спілці з ним було ще й віскі з його зухвальством та марнолюбством.
Ви, може, думаєте, що в мене ще мамине молоко на губах? зареготав Буйний День. Та ж я цілих два місяці не пив, не танцював, не бачив живої душі. Ідіть, висипляйтесь. О пятій я побуджу вас.
Так він і протанцював цілу ніч у своїх мокрих панчохах, а о пятій годині уранці вже грюкав у двері до напарників, вигукуючи голосно давню свою примовку, що дала йому прізвисько:
Буйний день надворі! Вставайте, ви, ловці щастя зі Стюарт-річки! Буйний день, буйний день!
Розділ VII
Цей раз їхалося легше. Дорогу вже ліпше було втерто, а, не візши пошти, вони й не спішилися. Денні переходи робились коротші, й на спочинок лишалося більше часу.
За минулу подорож із поштою Буйний День загнав трьох індіян, але тепер його товариші знали, що їм треба дістатись до Стюарту не вимореними, а зі свіжою силою, отже, й не дуже поспішали, хоч однаково вони втомлювалися. Зате Буйному Дневі ця легша робота була, як добрий спочинок.
На Сороковій Милі вони зупинилися на два дні дати перепочити собакам, і все ж на Шістдесятій Милі довелося залишити на факторії ввесь Гарнішів запряг. Його собаки ніяк не могли видихати жахливого переходу від Селкірка до Серкл-Сіті, не те що їхній господар. Отож узяли замість них свіжих і подалися далі.
Другої ночі отаборилися серед острівців у гирлі Стюарту. Увечері Буйний День заговорив про майбутнє місто, де воно буде розташоване. Його товариші тільки сміялися, але він, не зважаючи на них, запаколив цілий лабіринт високих, лісистих острівців.
А що, якщо саме на Стюарті знайдуть багате золото? Тоді ви або урвете щось, або ні. А я напевне урву. Тож, далебі, краще поміркуйте гарненько та приставайте до мене.