Ще одне. Перше ніж відїдете, подивіться на моїх мериносів. Ось чим я справді можу похвалитись, і наші американські вівчарі ще за них ухопляться. Звичайно, вони з привізного поріддя, але я вже вивів свою каліфорнійську лінію таку, що й самі французи рота роззявлять. Знайдіть Вордмена й виберіть собі з півдесятка. І Нейсміта візьміть із собою, хай подивиться. Повезете дарунок від мене вашим айдахським вівчарям на спробу.
Товариство сіло за стіл, що міг, видимо, розсуватись на скільки завгодно, у довгастій низькій їдальні точній копії їдалень по гасіендах давніх іспано-каліфорнійських земельних королів. Підлога була з великих брунатних плиток, поділена сволоками стеля і стіни вибілені, а величезний, без жодних прикрас цементовий камін вражав своєю масивністю і простотою. Знадвору в глибокі ніші вікон кивало зелене гілля й квіти, і вся кімната справляла враження чистоти, скромності й прохолоди.
По стінах не надто густо були розвішані картини. На почесному місці найзначніша, мексиканський сюжет Завєра Мартінеса[21] в меланхолійно-сірих присмеркових барвах пеон за сохою з кривої деревини, запряженою двома волами, веде смутну борозну переднім планом похмурої безкрайої мексиканської рівнини. Були там і ясніші полотна з давнього мексикансько-каліфорнійського життя, і пастель Реймерса евкаліпт у присмерку, а вдалині осяяний останнім промінням заходу шпиль гори, і місячний краєвид Пітерса, і одна картина Гріфіна[22]: скошене поле, а за ним руді, напечені літнім сонцем каліфорнійські узгіря і повні бузкової мли лісисті каньйони.
Чуєте, потиху заговорив Теєр через стіл до Нейсміта, поки Дік з Полою та дівчатами перекидались жартами й сміялися, як ви у тій вашій статті згадуватимете і про Великий будинок, то я вам дещо підкажу. Я був у їдальні для челяді. Там сідає за стіл душ сорок це з садівниками, шоферами та двірниками. Чистий готель з пансіоном. Це ж треба, щоб хтось давав йому лад. Отой китаяга, А-Гей, справдешній чаклун. Він тут за розпорядника, чи доморядника, чи як його назвати, і у нього всі коліщата крутяться, мов намащені.
Нейсміт кивнув головою і додав:
Форест ось хто тут чаклун! У нього хист добирати людей. Він міг би командувати армією, провадити війну, керувати урядом чи навіть цирком на три арени.
Оце вже справді добрий комплімент, усміхнувся Теєр.
Поло, звернувся Дік до дружини. Я щойно дістав звістку, що завтра вранці приїде Грейм. Скажи А-Геєві, нехай оселить його в дозорній вежі. Там йому не тісно буде; та й, може, він здійснить свою погрозу і попрацює над книжкою.
Грейм? Грейм Хто ж це?.. вголос силкувалася пригадати Пола. Я його знаю?
Якось бачила, два роки тому, в Сантьяго, в кавярні «Венера». Він обідав з нами.
А, котрийсь із тих морських офіцерів?
Дік похитав головою.
Ні, цивільний. Невже не памятаєш? Такий високий, білявий. Ви з ним півгодини розмовляли про музику, поки капітан Джойс товкмачив нам, що Сполучені Штати повинні навести лад у Мексиці панцерним кулаком.
А невиразно пригадала Пола. Ти з ним десь зустрічався раніше В Південній Африці, здасться? Чи на Філіппінах?
Еге ж, еге ж! У Південній Африці. Івен Грейм. Удруге ми з ним зустрілись на вістовому судні «Таймсу» в Жовтому морі. А потім наші шляхи перетиналися ще разів кільканадцять, але стрілись ми знов тільки того вечора у «Венері».
Нам було наче наврочено. Він відплив з Бора-Бора на схід за два дні перед тим, як я кинув там якір, пливучи на захід, до Самоа. Я вийшов з Апії, забравши в американського консула листи для нього, а він прибув туди другого дня. В Левуці ми розминулися на три дні я тоді плавав на «Дикій качці». Із Суви його забрав англійський крейсер як гостя. Сер Еверард Ім Терм, британський урядовий комісар Океанії, дав мені ще кілька листів для Грейма. Я розминувся з ним у Порт-Резолюшні й у Вілі на Нових Гебрідах. Той крейсер, розумієте, був у вакаційному плаванні. Я проґавив його на островах Санта-Крус. Потім так само на Соломонових. Крейсер, обстрілявши канібальські селища на Ланга-Ланзі, відплив звідти вранці. А я туди прибув по обіді. Так я й не віддав йому тих листів власноручно, а побачив його аж тоді у «Венері».
Але хто він такий, що він робить? спитала Пола. І що то за книжка?
Ну, насамперед чи то насамкінець він тепер бідний. Тобто бідний відносно, кілька тисяч доларів річного прибутку має, але все, що зоставив йому батько, втратив. Не просвистів, ні. Просто угруз надто глибоко в одному ділі, і «тиха паніка», що ото була кілька років тому, обдерла його майже до решти. Але він не скиглить.