Уявляючи собі майбутній огирів приплід лошат чистої ширської породи, рославих, дебелих, без жодного ґанджу, Форест проводив його поглядом, аж поки він сховався з очей за бузком; а потім умить, як завжди, вернувся від мрії до безпосередньої дійсності й спитав служника:
Ну, як той новий хлопець, А-Гов? Буде з нього діло?
Я гадаю, він буде добрий служник, відповів китаєць. Молодий зовсім. Усе йому нове. Ще забарний дуже. Та дарма, помалу-малу з нього буде діло.
А чому ти так гадаєш?
Я його вже три, чотири рази буджу вранці. Спить, як немовля. А розбуди всміхається, самісінько як ви. Це дуже добре.
А хіба я всміхаюся, коли прокидаюсь? спитав Форест.
А-Гов завзято закивав головою.
Вже скільки разів, скільки років я вас буджу. І щодня, тільки-но очі розплющите, вони усміхаються, і губи усміхаються, і обличчя усміхається, і весь ви усміхаєтесь, отак-о відразу. Це дуже добре. Хто так прокидається, той має багато глузду в голові. Я знаю. І новий хлопець такий. Помалу-малу, дуже скоро, з нього добре діло буде. Ось побачите. Його звати Чжоу-Ген. А як звати його тут?
А які назвиська у нас уже є? хвильку подумавши, спитав Форест.
А-Гей, Ай-Ай, Ов-Ва і я тобто А-Гов, висипав китаєць. А-Гей, він каже, щоб нового хлопця звати
Він завагався, дивлячись на пана із задерикуватою іскринкою в очах. Форест кивнув головою.
А-Гей, він каже, щоб нового хлопця звали А-Тьху.
Ого! Форест схвально засміявся. А-Гей у нас жартун. Гарне імя, тільки для нас не годиться. Ви забули про пані. Треба придумати щось інше.
О-Го теж гарне назвисько буде.
У Форестовій памяті ще бринів його власний вигук, отож він здогадався, що навіяло служникові таку добру Думку.
Гаразд. Хай він зветься О-Го.
А-Гов уклонився, хутко виплив скляними дверима з веранди, вмить вернувся з рештою Форестової одежі, допоміг йому надягти спідню й верхню сорочки, накинув на шию краватку, що її хазяїн завязував сам, тоді, ставши навколішки, защібнув йому на литках краги і причепив остроги. Нарешті подав крислатого капелюха і нагай. Той нагай, що надягався ремінною петлею на запясток, був індіянського взірця, сплетений із сириці, з десятьма унціями олива, заплетеними в руківя.
Спорядившись, Форест хотів уже йти, та А-Гов подав йому кілька листів, пояснивши, що їх привезено зі станції пізно ввечері, коли він уже спав. Надриваючи конверти з правого боку, віл хутенько перебіг усі листи очима і тільки над одним трохи замислився. Насупивши брови, він потяг до себе відкидну поличку з фонографом, натиснув кнопку, а коли валик закрутився, надиктував швидко, ні разу не спинившись, щоб підшукати слово чи доладніше викласти думку:
«Одержавши Вашого листа від чотирнадцятого березня тисяча девятсот чотирнадцятого року, я був прикро вражений звісткою про свинячу чуму на Вашій фермі. Так само вразило мене й те, що Ви звинувачуєте мене. І не менше прикро мені, що кнур, якого ми Вам надіслали, здох.
Я можу тільки запевнити Вас, що чуми у нас не було вже вісім років, опріч двох випадків у тварин, завезених зі Сходу, два роки тому; обидва випадки було виявлено під час неодмінного у нас карантину по прибутті, і хворих тварин негайно знищено, а отже, зараза не могла перейти на наших свиней.
Мушу довести Вам до відома, що в жодному з тих випадків я не складав вини на відсилачів. Навпаки, зважаючи на те, що інкубаційний період свинячої чуми триває (як, певне, відомо й Вам) девять днів, я перевірив, коли було відіслано мені тих свиней, і сам пересвідчився, що їх відіслано здоровими.
Невже Вам ніколи не спадало на думку, що в поширенні чуми здебільшого винна залізниця? Чули Ви коли, щоб вагон, у якому везли хворих тварин, прокурено або дезінфіковано? Зіставте самі всі дати: коли ми відіслали Вам кнура, коли він прибув до Вас і коли зявились перші ознаки хвороби. Ви пишете, що через розмиту дорогу кнур їхав до Вас цілих пять днів. А перші ознаки хвороби зявились за сім днів після прибуття. Разом це становить дванадцять днів.
Отже, я ніяк не можу погодитися з Вами. Я не винен у тому лихові, що спостигло Вашу ферму. Та щоб пересвідчитися ще раз, запитайте листовно ветеринарну управу нашого штату, чи є в моєму господарстві свиняча чума.
Зі щирою пошаною»
Розділ II
Вийшовши скляними дверима з веранди-спальні, Форест зразу перейшов розкішну туалетну кімнату з диваном у віконній ніші, кількома комодами, великим каміном і дверима до ванної, далі довгастий кабінет-канцелярію з усім діловим приладдям та обставою: письмовими столами, диктофонами, картотечними та книжковими шафами, комплектами часописів, стелажами з шухлядами, що підіймалися до невисокої, поділеної сволоками, стелі.