Дивовижнішої форми марнотратства я ще зроду не бачив, заявив містер Крокет, показуючи своїм колегам-опікунам Діків звіт за минулий рік. Шістнадцять тисяч доларів на навчання, і все враховано до цента, навіть залізничні квитки, могоричі кондукторам і мисливські патрони для вчителів.
Але іспити він таки склав, зауважив містер Слокем.
І підготувався до них за рік, пробурчав містер Девідсон. Мій онук, доччин син, теж провчився вже рік у Белмонтському училищі, а до університету зможе вступити хіба за два роки, і то як пощастить.
Ну що ж, я можу сказати тільки одне, підсумував містер Крокет. Віднині ми знаємо, що цьому хлопцеві можна давати грошей, скільки він схоче.
А тепер вільно й передихнути, сказав Дік опікунам. По школі я наздогнав своїх однолітків, а життєвим досвідом на багато років їх випередив. О, я знаю про життя і про людей такі речі, добрі й погані, великі й дрібні, аж часом мені самому не віриться, що то правда. Але я їх знаю. Від сьогодні я не буду гнати вперед стрімголов. Я надолужив згаяне, а далі піду неквапом. Аби тільки переходити, як усі, з курсу на курс, і в двадцять один рік я закінчу університет. Відтепер мені не треба буде стільки грошей на навчання я ж не платитиму вже репетиторам, зате більше йтиме на розваги.
Містер Девідсон нашорошився:
А на які це розваги?
Ну, всякі там студентські товариства, футбол тощо треба ж бути не гіршому за людей. А крім того, мене цікавлять бензинові двигуни. Я хочу збудувати першу у світі океанську яхту з бензиновим мотором
Дограєшся, що вибухне та розірве, занепокоївся містер Крокет. Це дурне діло, просто схибнулися всі на тому бензині.
Нічого, я подбаю про безпеку, відповів Дік, а для цього потрібні спроби, а для спроб потрібні гроші; отож відкрийте мені знов солідний рахунок як і перше, на імя всіх чотирьох.
Розділ VI
В університеті Дік Форест нічим надзвичайним не відзначався, хіба тим, що пропускав на першому курсі більше лекцій, ніж будь-хто. Він просто знав, що ті лекції йому не потрібні. Адже репетитори, готувавши його до вступних іспитів, пройшли з ним і мало не всю програму першого курсу. Між іншим, він зібрав футбольну команду першокурсників справжню «зелену команду», як їх називають в університетах, її побивали навіть усі команди середніх шкіл та училищ.
Та Дік усе ж учився, хоча того й не було видно. Він багато й серйозно читав поза програмами, а вирушаючи в перший літній рейс на своїй океанській моторовій яхті, взяв із собою не веселу компанію молоді, а запросив у подорож професорів літератури, історії, права й філософії, разом з родинами. В університеті опісля довго згадували те «інтелектуальне» плавання. Професори, вернувшись, хвалилися, що чудово відпочили. А Дік за подорож краще обізнався з предметом кожного професора, ніж якби слухав його лекції кілька років. А вигравши таким робом час, він міг і далі не ходити на лекції, зате більше працювати в лабораторіях.
Студентських розваг він теж не цурався. Всі кокетки в Берклі упадали за ним, студентки закохувалися в нього, на танцях Дік не знав утоми. Він не пропускав жодного товариського диспуту, вечірки з пивом чи спортивних змагань, а з гуртком банджистів і мандоліністів обїхав усе Тихоокеанське узбережжя.
І все-таки нічим надзвичайним він не відзначався, видатного хисту не виявив ні до чого. З півдесятка його товаришів краще за нього грали на банджо чи мандоліні, а з десяток краще танцювали. Як футболіст а він уже на другому курсі попав до збірної університету Дік був добрий, надійний гравець, але не більше. Йому ніколи не щастило перехопити мяча й провести його через усе поле, щоб уболівальники «голубих із золотом» аж переривалися від захвату. Зате у вирішальному матчі, після майже півторагодинної виснажливої мотанини в грязюці, під дощем, з нічийним рахунком, під самий кінець другого тайму, коли стенфордці вишикувалися «стіною» перед своїми ворітьми, уболівальники-берклійці всі як один підвелися й хором закричали, щоб штрафного бив Форест.
Він ні в чому не досяг виняткових успіхів. Здоровило Чарлі Еверсон на вечірках перепивав його. Гаррісон Джексон кидав молота на добрих двадцять футів далі. Керазес побивав його в боксі, хоча й тільки по очках. Енсон Бердж клав його на лопатки два рази з трьох щоправда, лише добряче нагрівши чуприну. З англійської мови пята частина курсу мала кращі оцінки. Ейдлін, єврей з Росії, переміг його в дискусії на тему «власність це крадіж». Шульц і Дебре випереджали його й увесь курс у вищій математиці, а японець Оцукі був незрівнянно сильніший за нього в хімії.