Та не хвилюйтеся, все буде добре, хоча я знала, що вже ніколи і нічого хорошого в моєму житті не буде. Але тоді я була занадто ввічлива, я намагалася всіх заспокоїти, щоб вони не хвилювалися за мене. А можливо, я боялась оголити свій страх і відчай, хотіла здатись сильною.
Через кілька днів я зібрала всі свої речі і перевезла до маленької квартири мами на околиці Києва. У цьому допомогла татова колега по роботі. В тій квартирі стояв лише старенький письмовий стіл та стілець. А тепер ще зявилась купа коробок зі спогадами.
І вже наступного дня татові друзі відвезли мене в аеропорт, я полетіла в чуже місто. Дядько зустрів мене в аеропорту з букетом квітів, я розцвіла в усмішці, але ми рушили до будинку і були все ближче до нового моря, від цього моя тривожність наростала. Знову море, але на цей раз ще й холодне. Я знала, більше ніхто та ніщо в цьому житті не змусить мене пірнути в море.
Коли я вперше зайшла в їх будинок, Лінда дивилася на мене, нібито побачила привида, закотила очі і швидко пішла на кухню.
Пробач, люба, сказав дядько і вибіг за дружиною. Вони щось голосно зясовували, я присіла на край стільця в холі. Колючки троянд із дядькового букета порвали мої колготки, я пошкодувала, що не вдягла джинси. Мені хотілося бути красивою, щоб сподобатися їм. Але план провалився. Я чула їхню суперечку, розглядала дірку на колготках, бездарні картинки на стінах мого нового притулку.
Ти знущаєшся? Це ж не дитина! Кого ти привів?
Я казав, що їй одинадцять! Вона ще дитина!
Ти казав, це маленька дівчинка! А привів майже дівулю! Вона от-от приведе сюди якогось залицяльника! І що тоді? Я маю оплачувати її аборти?
Знову щось не так! Ти сама просила, щоб ми стали її опікунами!
Я прохала про дитину! Ти показував мені фото маленької дівчинки!
Ти ж знаєш діти швидко ростуть Заспокойся, мила. Розумію тобі важко Але уяви, що вона пережила Їй потрібна твоя підтримка, турбота
Лінда вийшла з кухні, вдаючи привітність на обличчі, я вдала, що не чула їхньої суперечки, і привіталася з нею.
Я ще ніколи не жила в такому холодному будинку. Вони заощаджували на опаленні, адаптувалися до низької температури, ходили одягнені в светри, вони мовчки споживали їжу і говорили про політику, новини і своїх друзів. Моя прийомна мама вважала, що підтримати мене можна, поставивши переді мною на стіл тарілку з пластівцями і заливши їх крижаним молоком і направивши до моєї кімнати робот-пилосос. У ті роки робот-пилосос вважався дивом техніки, його в будинок привіз Ніколас з іншої країни, тому я повинна була бути вдячна їм за те, що мені не доводиться самій щодня підмітати в будинку. Від такої турботи Лінди мені було дуже сумно. В її собаки були до жаху нещасні очі, і я її як ніхто інший розуміла. Собака стала мені найближчим другом, я любила ходити з нею гуляти вздовж моря, адже їх будинок був наскрізь просякнутий самотністю і смутком, скільки б людей в ньому не жили. Здається, Лінда кровоточила болем самотності і нудьги, залишаючись в будинку одна, але по приїзді чоловіка цього болю було там так багато, що вони починали тонути в ньому уже вдвох. А тепер до їх компанії потопельників приєдналась і я.
Вже наступного дня мій дядько полетів на місяць в США, а ми залишилися з Ліндою вдвох. Незабаром я повинна була відправитися в нову школу, перед цим вона повела мене в магазин, де ми вибирали шкільну форму.
Занадто коротка спідниця, поміряй краще цю.
Але ця велика на мене.
Проте вона не оголює твою дупу. Дівчина повинна бути скромною. До того ж, ми не можемо собі дозволити кожен місяць купувати тобі спідниці, а ця буде на виріст.
Виявилось, що родина успішного бізнесмена може бути дуже заощадливою. Крім спідниці, яка спадала з мене, але прикривала коліна, мій стиліст-мораліст купила мені мішкуватий светр, водолазку і інші потворні речі, які я ненавиділа. Коли я попросила зайти і купити косметику, вона витріщилася на мене так, ніби-то я заявила, що йду на кастинг порноакторки і мені потрібні тіні для смокі-айс.
Ти будеш ходити в пристойну школу! Там заборонено фарбуватись!
Але хоча б безбарвний лак для нігтів і тональний крем!
Тобі одинадцять років!
Скоро дванадцять!
Тобі не потрібно фарбувати і ховати те, що дано природою.
Але природою мені дано прищ!
Поговоримо про косметику в шістнадцять, добре? І давай ти не будеш нахабніти! У нас не так багато грошей, щоб ми могли собі дозволити кожну твою примху.