Тато був не таким глибокодумним. Він просто любив риболовлю, щоб приносити щедрий улов. Любив подорожі, щоб пірнати під воду з аквалангом. Він був добувач і дослідник. Мріяв переїхати з Києва кудись, ближче до моря. До Іспанії або хоча б до Одеси. Але міг вирушати до морських глибин лише під час відпустки, та й то ненадовго. Море снилося йому, підводне полювання було темою номер один під час розмов з друзями, а планування наступної подорожі було найулюбленішою темою під час сімейних вечерь. Коли я була дитиною, далекі мандри були не дуже популярні. Отож друзі татові дивувалися: чому він не купить для сімї квартиру? В Києві або ж біля його омріяного моря. Ми на той час жили в орендованій квартирі в центрі міста. Відповідь була очевидна море. Як міг тато позбавити нашу родину зустрічі з морем, збираючи гроші на нерухомість? Ніяк.
А я була неначе не їхня дитина боялася води. Адже у воді можна потонути, захлинутися, загубитись Я не розуміла: як можна підкорити хвилі, підлаштовуватися під них? Та й навіщо, якщо можна ліпити палаци з піску на березі. Як можна розслабитися, відірвавши ноги від землі? Чому б не використовувати свої ноги чудовий винахід еволюції? Адже ми не риби.
Мама і тато чомусь довго не виринали. На небі вже зявилися хмари, подув холодний вітер. Хвилі стали вищі. Тато буде розчарований адже я досі так і не пірнула у воду. Вирішила зануритися скраєчку, щоб намочити трохи купальник, тримаючись за драбину. Скажу потім батькам, що плавала
Спустилася до води, вона була холодна, адже я добряче нагрілася на сонці. Занурилася і швидко вилізла. Батьки не поверталися. Я вже почала хвилюватися, зазвичай вони пірнали десь хвилин на двадцять. Мені здавалося, що минуло вже значно більше. Мій купальник встиг висохнути. Я походила по катеру, посиділа в каюті, знову підійшла до драбини та полізла до солоних хвиль, щоб намочити купальник. Цього разу навіть голову опустила, щоб волосся стало мокрим. А потім страх заполонив моє серце, я швидко полізла назад на катер, сіла, заспокоїлась, я у безпеці. Але батьки не повертались. Серце знову билось все тривожніше. А раптом на них напала акула? Або вони зачепилися там за каміння? А може повітря в балонах скінчилося?
«Будь ласка, поверніться!.. благала я. Я зараз занурюся у воду, а ви тимчасом повернетеся, гаразд?»
І я втретє залізла у воду, прихопивши з собою маску і трубку. Цього разу відпустила руку від дробини і віддалась морю. Махала ногами посеред хвиль. Опустила обличчя в масці під воду, намагаючись розгледіти щось на дні. Вода була прозора, і все було добре видно. Але їх я так і не могла вгледіти. Я вилізла і побігла за рушником, довго не могла знайти його. Хмари на небі стали сірими. Коли вибігла назад, тато вже стояв на палубі.
Тату! Чом ви так довго? Де мама?
Вона знайшла на дні скриню зі скарбами!
Правда?
Та ні. Просто побачила якусь рибу, ми такої раніше не бачили. А там далі дуже красивий підводний риф. Невимовна краса, важко відірватися. Пірнеш із нами?
Але ж сонце вже зайшло. Краще пливти до берега.
Ну чому моя доня така боягузка? Ти просто боїшся пірнати, хіба ні?
Боюся.
Якщо не побореш свій страх не зможеш знайти скарби. Адже вони на глибині!
Там усього лише слизькі риби. Я роздивлюся їх у акваріумі в місті.
Уяви, як це бути першим, хто знайде дивовижну рибу на глибині, в її природній середі!
Нарешті я почула плескіт води то мама випірнула і почала вилазити на катер. Витягнувши трубку з рота, сказала:
Пропоную попоїсти. Вона зняла костюм і стала розтирати шкіру, що взялася мурашками від холоду. А тоді додала: А потім пірнемо ще раз, а тоді пришвартуємося на острові, отам далі, по курсу
Хвилі почали все сильніше гойдати катер, але це не хвилювало ні тата, ні маму. Вони захоплено говорили про підводні рифи і про риб.
Такими я їх і запамятала піднесеними. Мама готувала обід, нарізала огірки та помідори, а я похапцем хапала щось і запихала до рота. Це була така гра непомітно поцупити щось із дошки, адже так воно смачніше. Мама удавано сварила мене, але робила це лагідно, як і все, чого торкалася руками, поглядом, словом.
Тато порпався з балонами. А я вже хотіла на берег, бо мені було нудно. Ми підобідали. З неба почав сіятись дощ. Замість того, щоб відпочити після обіду, батьки вирішили дослідити глибини ще раз. Одягли підводні костюми, стрибнули у воду.