Але ж потім відлітає.
Щоб заробити грошей, і вам було з чого платити за електрику в цьому великому будинку.
Гадаєш, він любить мене? Хіба помітно, що він усе ще любить?
Любить
Чому ж тоді він полетів?
Я обняла її сильно-пресильно, як могла. Вона теж пригорнула до себе мою руку. Почуття глибокої провини скувало мене. Якби не мої дурні розмови про коханок і натяки, якби не розстебнуті ґудзики, він би був зараз поруч з нею, вона б не плакала. Вона притискала мою руку до себе, а я відчувала, що її біль не просто біль одного вчинку, одного зіпсованого дня народження. Її біль це довга самотність, в якій вона сиділа роками, яку намагалася приховати, але вона все одно топила її в собі, вона була частиною їй, вона заповнила її. Лінда не могла позбутися самотності, малюючи картини, готуючи їжу, плаваючи, їй ні з ким було розділити це почуття. Він поїхав в черговий раз, і в цей момент вона не наповнилася самотністю, вона просто помітила, що вже давно сама є самотністю. Тому на її щоці були сльози. Якби не я, він міг би подарувати їй щасливий день, радість, він міг би оживити її ненадовго, протягнути руку з океану, в якому вона тонула, дати подихати любовю його турботи і уваги. Але він злякався мене і втік. Як же я шкодувала про свою зраду. Я не хотіла, щоб Лінда страждала через мене.
Повернувшись до будинку, я швидко пішла писати Ніколасу смс про те, що він потрібен своїй дружині, а разом з тим я присягалася більше ніколи не говорити з ним про його особисте життя і дуже просила повернутися до дружини, адже вона страждає без нього. Ніколас нічого не відповів. Я все чекала його відповіді, думала про те, що він зараз на переговорах, думала про те, що він вечеряє, а може спить. Виправдовувала його мовчання, чекала, але він продовжував мовчати, а я наповнювалася гнівом. Написала ще одне повідомлення з великою кількістю знаків оклику. А потім ще й ще одне, поки не вимкнула телефон і не вляглася спати. Вранці я схопилася і побігла до телефону. Він повільно завантажувався, потім я вийшла на балкон, адже там звязок був краще. Чекала його відповіді. Чекала, поки супутник надішле його букви з іншої країни. Він так і не відповів.
Невже я і мої місячні налякали його так сильно, що навіть смс написати було страшно? Але через тиждень він все-таки повернувся з величезним букетом троянд для Лінди. Він вибачався перед дружиною і навіть став на коліна перед нею, а я раділа за них. Мені здається, він ще ніколи так не каявся, а вона ще ніколи так не раділа його поверненню і його вибаченнням. Цього разу все виглядало дуже щиро, а я була задоволена. Мені було б зовсім не до речі їх розставання, розуму не прикладу, щоб тоді сталося зі мною. Зі мною він начебто вів себе привітно, але все ж я зрозуміла, що зачепила його, адже вперше він не привіз мені жодного подарунка.
Ми вирішили поїхати в невелику подорож по Європі, а тебе відправити в табір, сказала мені Лінда в той же день. Так дивно, але коли коханий чоловік дарує жінці квіти, вона стає схожа на ті квіти. Лінда в той день була дуже красива, хоча була одягнена все в той ж одяг, і зачіска була та ж. Але її шкіра світилася, а сама вона пахла красою троянд.
Табір? Сподіваюся, він далеко від моря, і мені не доведеться плавати?
Не хвилюйся, він дуже далеко від моря. В Карпатах. Ти зможеш там грати в шахи.
Яка радість.
* * *У таборі мені подобалося. Там ніхто не розпитував про моїх батьків і не дивився на мене, як на дивну істоту, що вилізла з джунглів. Там я була звичайною дівчиною, груди якої виросли вже настільки, що вперше я почала носити влітку ліфчик під футболкою, чому була дуже рада. Наш табір знаходився посеред гір. Уранці ми робили зарядку і йшли на сніданок. Потім прибирали і готувалися до вечірніх конкурсів кожен мав проявити свої таланти.
У перший же день я познайомилася в нашій кімнаті з вісьмома ліжками з худенькою і дуже симпатичною зеленоокою Анною. Вона дуже не любила, коли хтось називав її Ганною, а саме це постійно й робили наші вихователі. Проте я з першого ж дня називала її імя вірно не Аня, не Ганна, виключно Анна. Можливо, саме через це вона мене й полюбила.
Тобі дуже личив би чубчик сказала мені якось Анна.
Ти думаєш?
Авжеж. Хочеш, я тебе підстрижу?
У тебе є ножиці?
Ні, але ми десь знайдемо
Я подумаю. Але без мого дозволу вночі не стрижи мене, будь ласка
Анна засміялася. І в цей момент до нас заглянуло двоє хлопчаків, мабуть, спокусившись дзвінким сміхом.