Дмитро склав руки дашком над білою скатертиною і мовчки спостерігав за нею, поки офіціантка, котра невчасно сунулася запитати: «Може, вам ще налити?» не перервала їхньої ідилії:
Не зараз! Так от, Тоню, звернувся він до неї, котра, виявляється, вже хвацько пє горілку. Я недаремно згадав отой епізод. Ну, ти памятаєш Ця каблучка знята з пальця однієї нацистки. І я вважаю, що ти гідна її носити. На, тримай.
З цими словами Дмитро знову урочисто підсунув носовичка, в котрому лежав перстень, до Тоні, явно очікуючи вдячності. Однак миттєво почув у відповідь:
І ти гадаєш, я носитиму оце? Вона гидливо відсунула його. І потім, звідки ти знаєш, що та, в якої ця каблучка була відібрана, була нацисткою?
Чоловік поморщився:
Усі наші вороги заслуговують на кару! І потім, вона вже померла. То яка тепер різниця: була, не була Бери!
Та не треба мені! вже голосно обурилась Тоня.
Бери, кажу погрозливо просичав Дмитро. Я віддаю тобі все, що маю. Бо ти мати моєї дитини, і я хочу піклуватися про тебе.
Тоня лише знизала плечима і відвернулася до вікна. За ним все так само цвірінькали пташки, оспівуючи таке скороминуще літнє тепло. А ось по-святковому вбрані театрали кудись зникли мабуть, вже починалася опера. Вона згадала свою бабусю-травницю, в котрої на городі з-поміж інших цілющих і запашних трав і тмин ріс. Бабуся його вирощувала на продаж і собі до хліба додавала. Згадалися і помідори, і велика біла редька, її Тоня не дуже любила, однак, як на лихо, саме вона гарно росла на сухій, порепаній землі півдня України. А якщо вірити бабусі (а та зналася, ще й як на цім), редька особливо була корисна для молодого організму онучки
ЯПривіт. Давно не чулись.
Тож я Марія. Саме те немовля, про появу якого на світ наприкінці сорок шостого йшлося в попередній книжці.
Мене назвали так батьки інтернаціональна родина, як зараз кажуть, котрі обирали з-поміж дивовижних імен, як-от Даздраперма, Ревміта І всі вони несли в собі, немов ті палімпсести, глибокий комуністичний сенс. Однак мама ніколи не була комуністкою, тож вони з батьком зупинились на простому імені, значення якого здебільшого зводиться до прозелітської місії однієї жінки, котра народила Мессію. Але як я не стала комуністкою, так і віруючою мені стати не дали. Тож просто Марія. Народжена у грудні сорок шостого від німкені з Берліна і двічі Героя Радянського Союзу, котрий той самий Берлін «визволяв». Якщо ви гарно знаєте історію Радянського Союзу, то приблизно зрозумієте подальшу долю моїх батьків. І поки що крапка на цьому.
Але от що я хочу додати.
Звісно, та каблучка було зовсім не єдине, чим володів Дмитро Степанович.
На початку 50-х гомін лихоліття війни притих, а подекуди, в особливо удачливих сімях, ніби й зовсім про війну забули. Відбувалася перебудова, зміна поколінь, уявлень про життя і навіть цінностей. Почалося якесь всеохопне оновлення. Ренесанс. Памятаєте, як у Булгакова? Звісно, ні Бо якщо ви з пятдесятих Булгакова і його творів для вас ще не існує. Роман «Майстер і Маргарита» побачить світ тільки у 1966 році, через 26 років після його смерті, і лише в скороченому журнальному варіанті.
Йдеться про оновлення побутового характеру. Про покращення не про помякшення, розширення, спрощення, амністію, повернення Про це мова йтиме пізніше.
А втім, як би скромно не жили кияни, вже зявився телевізор, та й радіозавод почав випускати різні моделі, так би мовити, створюючи попит на консьюмеризм. Купив радіо а тепер мрій про покупку телевізора! (Звісно, лише мрій)
Хоча заради справедливості треба зазначити, що радіо захопило радіопростір від Магадана до Ужгорода ще далеко до війни. І телебачення зявилося ще до війни. Гітлер і Сталін одночасно зрозуміли, яке значення для ідеології воно матиме. І поки Лені Ріфеншталь9 отримує німецьку Олімпійську відзнаку 1-го класу за зйомки різноманітних спортивних подій під час Олімпіади 1936 року, що її, разом з урочистою промовою Гітлера на відкритті транслювали вже повним ходом по німецькому ТБ, в Радянському Союзі якийсь суцільний технічний провал з радіоглядацьким простором
Адже в СРСР телебачення з самого початку розвивалося в двох паралельних напрямах: по шляху так званої «електронної розгортки» і «механічної». Уявіть собі величезну, з холодильник, коробку зі сталевим або мідним диском. Перший екран був розміром із сигаретну коробку, зеленого кольору. Власне, самого екрана не було він лежав на дні коробки. Стояла величезна махина, всередині неї був маленький екранчик, навпроти дзеркало, в якому екранчик відбивався, і люди дивилися в дзеркало.