І як бути з тим, що я, невідомо з яких причин, наводжу приклади з теології, коли вже давно стало відомо, що в Радянському Союзі Бога нема. Нема сексу і Бога. Розрив стереотипу, геп19, так би мовити.
Але нещодавно я читала перекладену німцями статтю одного відомого американського психолога в берлінській газеті. Власне, його батьки такі самі кияни, як і я. І вони також емігрували, мабуть, рятуючись від революції. А я просто від Але про це іншим разом. Пізніше.
Так ось. Якщо вірити новітній, дуже популярній зараз теорії Абрагама Маслоу, то секс належить до найелементарніших, найнижчих фізіологічних потреб, у той час, як релігія то вже, якщо я не помиляюсь, соціальна необхідність, необхідність приналежності до певної релігійної групи, самоідентифікація. І її відсутність абсолютно не перешкоджає людині жити. Принаймні існувати. Виходить, релігією в країні стала сама ідеологія, Радянський Союз то і є релігія.
І, звісно, секс в Радянському Союзі також був. Такий самий спотворений, як і релігія, однак існував, жеврів. Бо без нього не було б мене і, гадаю, вас, мої любі. Його всіляко нівелювали, замовчували, закривали очі на нього, таким чином роблячи чимось забороненим, табуйованим, огидним для Червоної людини. В той час, як в Америці жінку заохочували бути сексуальною і привабливою (носити підбори, обтягливі спідниці навіщо, як не для зваблення і відчуття себе красивою?), в нас жінка йшла на фронт, рила магістралі, зубами вгризалася в життя, немов безхатченко, немов жебрачка І вона такою, певною мірою, була: без Батьківщини, заміненої Союзом нєрушимих, за браком галантерейних і бозна-ще яких виробів з гіпертрофованим обовязком і виною перед усіма. Країною, товаришем Сталіном, держустановами, як то школа, ЖЕК, трамвайне депо, хай йому грець.
В післявоєнній Америці процвітав пін-ап, жінки вже носили пуш-ап і такі милі кумедні капелюшки з пірячком набік. А в нас був перший щабель піраміди Маслоу і то не повний. Адже сексу не було Мені смішно крізь сльози Цілі покоління змарнованих людей з деформацією свідомості.
Тих, що вже ніби й розуміють хибність і утопічність і ті нереальні жертви людські, котрі можна прирівняти до нацистських, однак все повторюють, немов уві сні, що все ж І така ностальгія І така міць Все змарнували, марно марно
Вам так само, як і мені, набридла схоластика постмодернізму і непевного часового континіуму в тексті? Наразі пропоную повернутися до примарної простоти. Бо лише в ній істина.
Антракт. Від удаваної глибини нелінійності. Ну хоча б недовгий.
***Тож. Незадовго після розмови з красунчиком-Богданом. Навдивовиж холодний київський вечірник, як для середини літа 1950-х.
Геннадій Петрович якраз повернувся до міністерства після ситного обіду, коли до його кабінету зайшов начальник генерал-майор Максим Ігорович.
«В «Закарпатській правді» нарешті вийшла стаття про справжні наміри Ватикану. Максим Ігорович задоволено потер долоні. Це ми ініціювали. Ось, поглянь, на останній сторінці в самому кінці. Вагомо І начальник знову вдоволено потер руки.
Геннадій Петрович, гортаючи газету за минулотижневу пятницю, сьоме липня пятдесятого року, зиркнув на начальника: «Чого це він? Його що, морозить? Увесь час руки потирає, немов гріє». Однак він скоро відволікся від аналізу поведінки шефа.
Так «Ватикан на службі Уолл-Стріту». Влучна назва. Так «В квітні сорок восьмого між США і Ватіканом було підписано таємну угоду, в результаті якої папство остаточно підпорядковувало свою політику американському матеріалізму Ватікан прагне прикрити авторитетом релігії план Маршалла план закабалення Європи заокеанськими монополістами, видаючи цей план за «безкорисливу» і «щедру допомогу» Ватикан посилено пропагує проведення в життя американського плану «обєднання» важкої промисловості Лотарингії і Рурського басейну».
Стоп. А хіба це не таємне бажання Німеччини?
Максим Ігорович вловив наступні, невиказані вголос слова підлеглого:
Ну звісно, обєднати назад важку промисловість прагне сама Німеччина. І Ватикан саме її підтримував і продовжує підтримувати навіть після її розгрому. Але нам вигідно, аби Ватикан гадав, ніби ми думаємо, що він знюхався з Америкою. Цю статтю, я впевнений, вже штудіюють в Римі. І, власне, нам треба було донести, що ми в курсі про таємне бажання Німеччини обєднати Лотарингію і Рурський басейн і ми цього не допустимо. А чого ти, Гено, не знав про цю статтю? Ти не стежиш за всім тим, причетним до нашого відділку, що трапляється? Що ти робив у пятницю? І начальник за цими словами самовдоволено хмикнув і прищурився. Хитра усмішка не сходила з його тонких вуст.