Ухвалення Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок, а згодом і Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, напрацювання документів Всесвітніх конференцій ООН зі становища жінок, які проходили в Мехіко (1975 рік), Копенгагені (1980 рік), Найробі (1985 рік), вимагало від міжнародного співтовариства визнання прав жінок як прав людини.
У 1993 році на Віденській конференції з прав людини було підтверджено принципи прав жінок. 171 держава погодилася з висновками конференції («Віденська декларація і програма дій»), в яких ідеться про те, що «права жінок є невідємною складовою і неподільною частиною загальних прав людини. Повна і рівна участь жінок у політичному, громадському, економічному, суспільному і культурному житті на національному, регіональному і міжнародному рівнях, а також ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі є першочерговими цілями міжнародного співтовариства»5.
Існувала та продовжує існувати точка зору, яка обмежує права людини лише громадською сферою. За такого підходу сімейні відносини, в тому числі сімейне насильство, розглядалися як проблеми, що перебувають за межами прав людини. Щоправда, переміг інший підхід: насильство у приватній сфері визнано порушенням прав людини, яких також треба дотримуватися, і держава має це контролювати.
На міжнародному рівні було визнано головну феміністську вимогу «зруйнувати розмежування на громадське/приватне та поширити права людини на стосунки між окремими особами»6. Тож тепер акти насильства над жінками розглядаються як порушення прав людини, що знайшло підтвердження в документах і практиці Європейського суду з прав людини.
Дім має бути центром, але не кордоном життя жінок.
Маргарет ТетчерПроведені у вересні 1995 року в Пекіні Четверта Всесвітня конференція ООН зі становища жінок та Форум громадських організацій сконцентрували увагу на нових проблемах жінок, особливо на проблемах насильства, участі в політичній діяльності, становища знедолених. На конференції було прийнято «Платформу дій», що визначила дванадцять головних проблемних сфер становища жінок у світі та шляхи його поліпшення.
До цих головних проблемних сфер віднесено: боротьбу з жіночим зубожінням, рівний доступ до освіти та професійної підготовки, забезпечення рівних можливостей для участі жінок в управлінні та ухваленні рішень, забезпечення доступного та недорогого медичного обслуговування, боротьбу з насильством, проблеми жінок та військових конфліктів, жінок і навколишнього середовища, жінок і засобів масової інформації, жінок та економіки, проблеми дівчат, інституційні механізми поліпшення становища жінок, права людини і жінки.
Варто зазначити, що український уряд підписав «Платформу дій», чим узяв на себе певні зобовязання як перед міжнародною спільнотою, так і перед українськими громадянами щодо її реалізації.
До загальновизнаних порушень прав жінок належать проблеми насильства над жінками та проблеми приниження жінок. Але права жінок не можна звести лише до боротьби з цими ганебними явищами.
Щоб зробити жінок більш захищеними, голова Центру глобального жіночого лідерства (США) Шарлотта Банч запропонувала «розширити підхід до прав людини, щоб це поняття поширювалося і на власне жіночий досвід»7.
Вона також виділяє чотири основні підходи до поєднання прав жінок із правами чоловіків. Розглянемо їх, оскільки вони мають реальну перспективу бути врахованими в практичній діяльності щодо захисту прав жінок.
1. Права жінок як політичні і громадянські права «врахування особливих потреб жінок як уже визнаних політичних і громадянських свобод «першого покоління». Такий підхід передбачає більшу увагу до жінок, які потерпають через порушення загальних прав людини, а також до особливих видів зловживань, що їх жінки зазнають через свою належність до жіночої статі».
2. Права жінок як соціально-економічні права. При такому підході розглядається становище жінок щодо загальнолюдських прав «другого покоління», зокрема право на харчування, охорону здоровя, притулок та роботу. В такому контексті посилюється увага до прав жінок на працю, свободу від насильства на робочому місці, право на обєднання в організації, запобігання бідності жінок. Бідність не є винятково жіночим явищем, але переважну більшість бідних становлять саме жінки, зазначає Шарлотта Банч.