Зрештою, в порожньому коридорі до мене підійшла лікарка й запитала російською: «Чего сидишь?»
Я, зрозуміла річ, відповіла, що чекаю на консультацію. Вона тоді махнула рукою, мовляв, приходь завтра. Але я почала пояснювати, що завтра не можу, бо в мене лекції.
«Какие лекции? Ты где учишься?» Її тон став трохи зневажливим.
«Та я викладачка, і в мене завтра три пари лекцій», змалювала я ситуацію.
І отут лікарка на мене накинулася! Почала кричати: «Что ты надумала, какая ты преподавательница? Забудь! Ты беременная! Работа второстепенна, карьера тем более! Ты теперь никто! Не женщина, не человек ты просто беременная, и больше ни о чем думать нельзя!»
Вона давала щирі, на її думку, поради, а я була вкрай шокована. Виходить, усе, чого я досягла в житті, не мало жодної ваги! Звісно, це була думка однієї жінки, але ж подібні погляди мали дуже багато інших жінок і чоловіків, які визнавали другорядне місце жінки в суспільстві і погоджувалися з цим.
Я вперше тоді відчула на собі таку несправедливість. Можливо, саме та лікарка і підштовхнула мою громадську активність. Якщо це справді так, то щиро їй за це дякую. Тим паче що її права я також відстоювала.
Після народження доньки я знайшла однодумниць і однодумців, з якими в Харкові створила громадську організацію «Феміністська асоціація Гуманітарна ініціатива».
Сьогодні життя змінилося. Вагітні жінки стають міністрами оборони європейських країн. Жінки з немовлятами беруть участь навіть у засіданнях парламентських сесій та урядів. І ніхто їм не доводить, що вони меншовартісні, бо такого не має бути ніде й ніколи! А Харків називають «ґендерною столицею України»!
Згадуючи ту давню історію, я вкотре повторюю, що власну гідність треба відстоювати. Не мовчати і не ковтати образ!
Бо ми нерідко не бажаємо їх помічати, адже вважаємо, що все одно нічого не змінюється.
Змінюється!
І багато чого!
Скільки нас і нашого бажання стільки буде змін!
Права жінок: можливість піднятися на трибуну
Чоловікам їхні права, і не більше того; жінкам їхні права, і не менше того.
Сюзен ЕнтонПриводом для цих роздумів стало запитання від моєї студентки: «Коли вперше використали термін «права жінок»? Запитання, на перший погляд, було банальним, але відповісти на нього одразу я не змогла.
А й справді коли?
Зясувалося, що однозначно відповісти не змогли й багато з моїх колег, учених, які досліджують права жінок та ґендерну проблематику. Версії були різними: від часів Давньої Греції (Платона та Аристотеля) до Відродження (середньовічної французької письменниці Крістін де Пізан), від епохи Раціоналізму та Просвітництва (філософів Томаса Гоббса та Джона Лока) до діячів ХІХ століття, активісток жіночого руху в США та Європі. Пропонували навіть зупинитися на ХХ столітті, коли зявилася Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
Але остаточної відповіді не було.
І така колізія спонукала активніше зануритися в праці філософів, істориків, фахівців з історії права та історії філософії, у сучасні статті про права людини та правозахисної проблематики. І все для того, щоб зібрати цеглинки, з яких будується концепція «прав жінок».
То коли вперше було використано це поняття?
Ретельний пошук відповіді на просте запитання спричинив появу й інших запитань.
Коли і як проблеми прав жінок та ґендерної рівності потрапили під пильне око філософії права?
Як розгортався процес їх вивчення?
Які дискусійні проблеми з цього приводу постають у правознавстві, соціально-політичних дисциплінах сьогодні?
Які соціально-політичні та правові доктрини мали вплив на розвиток концепції жіночих прав та їх практичне втілення в життя?
Поглиблене вивчення теми показало, що в історико-правовому та філософсько-правовому дискурсі існують суттєві білі плями, повязані з ґендерною проблематикою. І можна загалом говорити про філософсько-правову й теоретико-правову неувагу до проблеми прав жінок.
В принципі, певну логіку тут можна зрозуміти. «Права жінок» як категорія та феномен не могли зявитися раніше за концепцію «прав людини».
Звичайно, згадки про ідеї щодо вольностей (але не прав) людини можна знайти і в працях давньогрецьких істориків та мислителів, китайських філософів та ін. Але в їхніх поглядах нема головного, що характеризує «права людини» в їхньому нинішньому повному тлумаченні, ідеї свободи та рівноправності3. Більше того, концепція «прав людини» загалом тривалий час розвивалася винятково як концепція «прав чоловіка», та ще й обтяжена майновим цензом та соціальним походженням.