«Хм. Кохання то єдине, через що, мабуть, можна дозволити бути собі нещасною, констатувала Марічка. Кава свистіла й починала пахнути гіркою карамеллю. Головне не перетримати й вчасно зняти те кохання з вогню».
Знову задзеленчав телефон. Марічка потягнулася через барну стійку, як кішка, тонкими довгими пальчиками до свого айфона останньої версії, ледь не гепнувши на каррарський мармур статуетку Лалік.
Женщіна, чи не надумали ви піти на горнятко кави зі мною в «Мілк»? весело щебетала слухавка голосом її подруги Алекс, що, судячи з голосу, вже пригубила іскристого та білого замість чорної й гіркої.
Яка я тобі женщіна? надула губки Марічка.
Ну, гаразд. Молода жінка..? почувши неладне в голосі подруги, намагалася підлаштуватись Алекс.
Нє, думай ще, засміялася Марічка.
Мені, знаєш, на роботі вистачає розумового процесу, набурмосилася подруга. До ранку поринала у світ цифр і політичних технологій. Ти як? Борис так і не написав?
Ліричний відступПро МайстраТут треба зробити ліричний відступ і прояснити ситуацію. У цій банальній життєвій історії, дешевій кальці, якщо, звісно, життєва, тобто банальна історія (бо життя, шановні, здебільшого банальне й нічого іншого, крім основних віх, фізіологічних процесів, збочень, найпоширеніших почуттів, на кшталт злості, кохання, задоволення та розпачу, середньостатистична людина не переживає в ньому), може бути дешевою калькою на «Майстра і Маргариту», Майстра звали Борисом
Нормальне імя. Нормальне російське імя для сибірського юнака з Бійська Алтайського краю. Борис із Бійська. Що ж Судячи з усього, в батьків було почуття або гумору, або алітерації. Але, ні-ні, шановні, ми про це не скажемо Марічці, хоча про це й перешіптуються всі її подруги, зокрема з Алекс, у якої взагалі чудовий і кмітливий розум, бо наразі для Марічки немає нікого важливішого за її Бориса, і вона «готова цілувати пісок, по якому він ходив». Навіть не сліди.
У Марічки кольнуло щось всередині. Ранок починався так добре, і вона навіть змогла сконцентруватися на хаотично впорядкованому кружлянні по колу ластівок за вікном свого пентхауса, що так кумедно, ніби ножицями, розрізали своїми крилами синє-пресинє травневе небо.
Ні, він так і не зявлявся, сумно вимовила.
Алекс усвідомила, що треба якось рятувати ситуацію з настроєм подруги:
Ти дівчисько. Для мене. Дівчисько. Закохане, дике, як мак у полі. Ось хто ти насправді!
Дякую, усміхнулася Марічка й потяглася до Гідазепаму, що їй виписав психіатр, і той був захований далеко в коробці з чаєм. Мимоволі вона доторкнулася неприкритими грудьми, що випали з піжамки, до холодного мармуру барної стійки. Зустрічаємося в «Мілку» за пів години.
* * *Борис трапився Марічці всує. Принаймні так вона гадала в моменти відчаю. А її накривало. Ще і як. І вся марність і даремність цієї зустрічі проявилися саме тепер. Якихось днів тридцять (Марічка не хотіла навіть думати, що то вже як місяць) тому.
Його імя Борислав, що тлумачилося як уславлення в боротьбі, зовсім не відповідало реальності, й спочатку Марічка знічевя вечеряла з парубком, сприймаючи його за чуттєвого, ерудованого чоловіка, але гомосексуаліста. Вона начиталася молодого українського автора, Галину Горицьку, яка у своєму романі «Дороги, що ведуть у Каїр» описувала, як це здорово мати друга-гомосексуаліста, й уважала, що це круто: він розумний, знається на сінема й літературі, ніжний, тендітний, чутливий, із красивими великими сірими очиськами. Кіт. Ось і довечерялася
Борис із Бійська виявився далеко не гоміком. Навіть поруч не стояло, а ще яким чоловіком! З розбурханим у крові тестостероном і бозна ще чим. Марічка добре памятала, як він лунко сміявся, почувши її припущення про свою орієнтацію, і як притягнув її (за якоюсь вечерею з другом-гоміком), тендітну й тонку, мов та статуетка Лалік, до себе й поцілував ніжно в сонну артерію, що билася живчиком. Ледь торкнувся губами до шовкової шкіри на шиї, але Марічка встигла вдихнути його аромат. Увібрати в себе всім єством. І тут понеслася карусель Та сама, яка примушувала її серце ошаленіло калатати, а очі горіти аж три місяці. Та сама, що тепер спонукала пити Гідазепам і пірнати зі сподівання й надії у відчай і навпаки. Проте то вже була не приємна літня карусель у парку, а якісь американські гірки