Через дорогу від храмового комплексу стояли офісні будинки. У їхніх скляних стінах також жив храм. Він жив настінним розписом сучасності віддзеркаленням. Емпатією людських сердець. І тільки сталеві каркаси скляних стін хмарочоса обмежували його. І то відносно, бо зображення повзло по стіні далі, оминаючи сталеві лінії, так само, як вода долає будь-які перепони на своєму шляху.
Ти залишишся в моєму серці, прошепотіла Аня.
Я знаю, відказав Храм, у людському серці залишається абсолютно все, що було з людиною, бо воно віддзеркалення безсмертної душі на життєвому шляху.
Храм хотів іще дещо розповісти дівчині, зокрема про те, що людина стає такою, якою вона є, не лише завдяки цьому життю, а й минулим перевтіленням. Про своє будівництво колись давно-давно Так давно, що Храм і забув уже, у якому столітті Про кольорові парасольки й стукіт деревяного взуття японських хлопчиків, котрі приїхали сюди разом зі своїми батьками-окупантами Про Сонце, про океан, що був десь дуже поруч, але Храмові так досі й не вдалося до нього потрапити й тільки його жовта настінна фарба була звідти родом походила з океанічних глибин. Вона розповіла Храму, як шурхотить легенько пісок, коли його уносить вітер Храм мало стрічав людей, які могли з ним спілкуватись, і тому не хотів відпускати цю дивну дівчинку Аня відчула неабияке піднесення від спілкування з ним, але за деякий час мусила крокувати далі.
* * *Вийшовши з храму й відчувши прилив енергії, дівчина вирішила піти до океану. Вона й гадки не мала, що то Храм передав їй на ментальному рівні своє бажання побачити величні води Китайського моря. Аня десь читала, що тут мають бути громадські пляжі, а отже, можна буде здійснити заповітну мрію намочити ноги в океані. І справді, проїхавши пів години автобусом і віддавши аж одинадцять місцевих долярів, дівчина вийшла на зупинці Turtle cove. Це був один із найчистіших пляжів Гонконґу.
На цьому пляжі все було інакше. Не так, як в Очакові, де дівчина тільки й бачила велику воду до цього. Її очі приготувалися до безмежжя синього, яке легкими відтінками вказувало на те, що десь там велика вода стрічається з великим небом. Однак на горизонті крім тонкої рисочки переходу однієї субстанції в іншу було безліч обєктів. Дрібніші острови міста, що також входили до величної кампанії під назвою «Гонконґ» то тут, то там стирчали з водної гладі живими волохатими істотками, вкритими зеленню. Курсували круїзні лайнери на горизонті й менші кораблі, що належали береговій охороні та приватним особам. А ближче до берега, трохи далі за буйками, була натягнута сітка, що обмежувала зону для купання, зовсім нівелюючи велику воду. Виявляється, тут водилися акули, і ця сітка мала їх зупиняти від кровожерного поглинання людських тіл. Де-не-де поміж сіткою розташовувалися пластикові квадратні бази, на яких сторожували рятувальники, зірко вдивляючись у безмежжя великої води й сподіваючись побачити акулячий плавник, щоб упередити лихо в разі чого. Вода аж кипіла від різновиду активності в ній.
Під кволим сутінком від рідкого листя ліанкаранських акацій розташовувалися відпочивальники. Стояла сорокаградусна спека, і їх було небагато. Аня ще встигла сісти під вільне дерево й спертися на нього спиною. Її хребет болів від постійного пересування містом. Вона поводила спиною по шершавому стовбуру свого дерева, роблячи імпровізований масаж, але спина не виказувала жодної радості від такої кволої турботи про неї. «Мабуть, я добряче схудла, і моїй спині це не подобається, розмірковувала дівчина, або їй бракує поживних речовин, як й іншим частинам мого тіла. З хребців вимивається лімфою кальцій, котра забирає його для інших органів».
Аня роздивилася навкруги й побачила крамничку з наїдками, у якій найдешевшим поживним продуктом виявилося пиво. В Гонконґу, де все було дуже дорого, майже ніхто не вживав алкоголю. Ну от не було такої національної традиції і все тут! Тому пиво коштувало недорого. Відносно недорого
* * *З Вас тридцять долярів.
Візьміть, ось, тримайте, кваплячись відрахувала Аня гроші, ніби переживаючи, що не вистачить. Хоча вона ще вранці поміняла сто ойрів. Половину свого гонконзького статку.
Стаканчик дати?
Так, мабуть
Тоді з вас тридцять сім ойрів.
О, ні-ні, не треба, поквапливо проговорила Аня й узяла холодну пляшку з пивом.
«Так у світі повелося» і далі буде не пісня «Плачу Єремії», вибачайте, так у світі повелося, що пиво одне з найпоживніших дешевих напоїв. Воно навіть волоссю допомагає рости блискучішим і густішим. Так кажуть. Але, мабуть, задля того його треба не всередину вживати, а застосовувати зовнішньо. Однак Ані було не до блискучого волосся наразі вона знову влаштувалася під своїм деревом-тентом і відкрила пляшку. Колись давно, коли вона поїхала в шкільний табір у Словаччину, вона вперше спробувала пиво. І то було не якесь «Жигулівське», або нудотне «Чернігівське», а справжнє, крафтове, словацьке До речі, тоді вона також його пила не з цікавості чи молодечого протесту потреба примусила. От саме як тепер У таборі дітей майже не годували, а їсти хотілося молодим організмам, ще і як. Навкруги жодної кавярні чи бакалії. Тільки супермаркет із чипсами, що тільки й називався супермаркетом, і нічний паб. Словацький сільський паб із крафтовим пивом Шикарно. Однак Аня тоді встигла зацінити не так інтерєр із правильними деревяними лавами й столами, чи різноманіття запропонованого пива, як саму поживність. Вона навіть не памятала, аби була пяна. Дорогою до пива вночі треба було подолати такі перешкоди, як другий поверх приміщення дитячого концтабору вибачайте, табору і сільське кладовище, напростець через яке доводилося дітям ходити по пиво. А назад, знову ж таки, кладовище з хрестами, котрі чомусь світилися вночі й, найголовніше, якось залізти назад на другий поверх. Ну, то таке Аня навіть не розуміла, що пиво пити дівчинці в сьомому класі не годиться, табу, доки не сказала на пляжі в Очакові батьку, що «пива дуже хочеться». От тоді й отримала на горіхи. Тепер би вона звичайно залюбки зїла оте все, що давали в їдальні словацького дитячого табору, навіть зрази з гнилою капустою, і не просила б пива. Однак іншого такого самого дешевого нічого не було.