Але вдома Лесь не знаходив собі місця. Його гнів на Олесю поступився місцем нестерпній тузі за нею. Він уже був ладен пробачити їй відмову, аби тільки обняти, притиснутися до її грудей, відчути, як вона пестливо гладить пальчиками його обличчя, а потім палко цілує. Ця туга висотала Леся душевно та фізично він змарнів, схуд і мало чим цікавився в житті. Навіть став менш прискіпливий до своєї зовнішності, чого раніше нізащо б не допустив.
Яків уважно спостерігав за небожем і бачив, що того щось мучить. Але що? Звичайно, у таку безглузду причину втечі від Джулая старий не повірив. І розумів, що небіж не розкаже правди. Тому потайки давно написав Федору листа, де прямо запитав, чому Лесько поїхав із Черкас. Федір, по-своєму витлумачивши відїзд похресника, дав відповідь, яка цілком вдовольнила цікавість Якова. Проте старий хитрун мовчав, вирішивши почекати, коли небіж не витримає й поскаржиться. Але Лесько вперто мовчав, тому Яць не витримав і одного дня приступив до «допиту».
Лесю, я вирішив тебе оженити, діловито почав Яць. І вважаю, що тобі непогано підійде донька Філімоновича. Посаг у неї хороший, її таточкові ти теж подобаєшся, тож я до неї сватів зашлю.
А може, треба мене спочатку спитати? невдоволено мовив Лесь.
А навіщо тебе питати? Яка тобі різниця? Чи Вірка, чи інша, головне, шо жінка в тебе буде. А як на мене, то хай хоч свинка, аби невістка була!
Вибач, дядечку, але я не хочу одружуватися, твердо мовив Лесь.
А хіба ти забув, що я тобі про себе розповідав? Невже хочеш ось так микатися в житті, як я? вкрадливо запитав Яць.
У нас різні долі! відрізав Лесь. Я взагалі не хочу одружуватися, тому що мені не треба такого горя, яке спіткало тебе!
А чому ж тоді від дівки з Черкас утік, якщо такого горя не треба? єхидно запитав Яків. Від такої собі Олесі, яка в якогось черкаського козачка челядницею служить? Шо це за дівка така?
Лесь злякано скинув на дядька очі. Він напружено міркував, звідки Яць міг про це дізнатися. Ні, навряд чи його видала сестра. Це міг зробити лише хрещений.
Звідки ти про це дізнався? запитав він.
Дізнався! І хочу знати, чому ти від неї тікав, мов чорт від ладану, а тепер нудишся білим світом, наче проклятий? Ну, шо мовчиш? Я ж можу й сам до цієї дівиці поїхати та про все її розпитати!
Лесь болісно скривився, бо потрапив у безвихідь: він чудово знав, що ексцентричний дядечко дійсно не погребує поїхати до Олесі та душевно з нею потеревенити. І Яць такий, що витрусить з покірливої дівчини всі подробиці їхнього роману, і тоді Тоді гніву дядечка не буде меж, бо його поняття про честь та порядну поведінку чоловіка йдуть врозріз із його, Лесевими, поняттями! І ось як тепер відбріхуватися? «Ніяк!» подумав хлопець, вирішивши повинитися та сподіваючись, що щиросердне зізнання помякшить дядьків гнів.
Я справді гуляв з Олесею. Ледь побачивши її, я наче збожеволів і все ходив за нею, хоч вона й не хотіла зі мною спілкуватися, бо працювала наймичкою в такого собі Висоцького. І через це вважала, що не рівня мені. Але я все одно домігся її. А потім вона почала вимагати шлюбу. А одружуватися мені не хотілося. Тому я її кинув. Але все одно бачив її хоч мигцем, і це було нестерпно. Мене непереборно вабило до неї, а миритися я не хотів. І тому поїхав з Черкас, зізнався Лесь.
Яць скинув сиві брови він добре знав норов небожа, тому й запідозрив, що Лесько йому трохи недобрехав.
Щось я не зрозумів, чого це вона вимагала вести її до шлюбу, якщо спочатку навіть спілкуватися не хотіла? А ти чого не хотів, якщо вона тобі так полюбилася? запитав старий.
Лесь зітхнув. Марно було пояснювати дядькові, що страх втратити свободу пересилив у ньому кохання до Олесі, він би все одно його не зрозумів. А ще не хотілося розповідати про невдалу спробу помиритися, яка була ще більш принизливою, бо Олеся ним знехтувала. Лесь глянув дядькові в очі Яць вичікувально дивився на нього, усім своїм виглядом натякаючи: «Не смій, паршивцю, обдурити мене, бо я все одно докопаюся до істини!»
Я звабив її, зізнався Лесь, тому вона вимагала шлюбу, і нахилив голову, очікуючи дядькового гнівного вибуху.
Але Яцко й бровою не повів. Він повільно пройшовся кімнатою. Зупинився біля вікна.
Підійди сюди, наказав він. І подивись у вікно.
Лесь підійшов і, глянувши, побачив сестру. Ганнуся, мов маленька, бігала подвірям, весело граючись із песиком, дражнячи його та радіючи його витівкам. Щічки дівчини зарумянилися, очі сяяли, і вона була така мила, така гарна, що Лесь, замилувавшись, лагідно всміхнувся.