Ойкумена (грецьк. oіkumene) це населена частина суходолу, що включає всі заселені, освоєні чи іншим способом залучені до сфери життя суспільства території. Вперше опис ойкумени зустрічається в давньогрецького вченого Гекатея Мілетського (VIV ст. до н. е.). Греки включали до поняття «ойкумена» відому їм частину Землі з центром в Елладі.
Александр Македонський, який прийшов до влади у двадцятирічному віці, взяв собі за мету завоювати ввесь світ. Його подорожі були не мирними мандрівками, а військовими походами. Вторгнення у Малу Азію здавалося справжнім самогубством: Перська імперія була великою й сильною державою, армія ж Александра Македонського порівняно невеликою (близько 50 тисяч чоловік). Та його талант полководця допоміг йому розгромити військо перського царя Дарія вже у двох перших битвах біля річки Гранік та міста Ісси (у 334 і 333 роках до н. е.). Дарій був вимушений відступити. Переслідуючи його, македонське військо пройшло Ліван і Сирію. Затриматися довелося на кілька місяців у міста Тир, яке взяли після довгої облоги.
Перейшовши кордон Єгипту, Александр захопив Мемфіс, прийняв титул фараона і заснував у дельті Нілу місто Александрія. У Лівійській пустелі він відвідав оракула Амона, а потім знову вирушив на пошуки війська Дарія. Після нової поразки перський цар змушений був рятуватися втечею, а Александр продовжував йти вперед, намагаючись досягти краю світу.
Маршрут Александра Македонського добре відомий: із Греції через Малу Азію в Єгипет, потім у Лівійську пустелю, в Межиріччя, а далі в Середню Азію. Перейшовши через Гіндукуш, війська потрапили в долину Окса (Амударї), досягли середнього плину Яксарту (Сирдарї) за уявленнями того часу, межі Азії.
Деякі автори приписують македонському царю створення сімдесяти нових міст. Інші наводять більш скромну цифру 35. Втім, Александр Македонський не тільки будував Прекрасні міста руйнувалися, земельні угіддя й зрошувальні системи занепадали. Тому оцінити його діяльність однозначно дуже важко.
Ще раз подолавши гори Гіндукушу, Александр вторгся до Індії. Перейшовши долину Інду, він хотів рухатися далі на схід або південний схід, але втомлені солдати збунтувалися і зажадали повернення на батьківщину. Зійшовши вниз по долині Інду, Александр відправив частину війська під командуванням флотоводця Неарха в зворотну путь, а сам з рештою війська рушив на захід суходолом у Південний Іран. Перехід був дуже важкий через літню спеку, чимало людей і худоби загинуло. Але ціль була досягнута.
Александр Македонський
Завдяки зусиллям і таланту Неарха греки вперше познайомилися з морською дорогою в Індію. У 325 році до н. е. Александр, що перебував з величезною армією на річці Інд, сказав Неарху: «Відкрий морський шлях від цієї річки до Євфрату. Я повертатимуся суходолом, а ти пливи морем. У тебе буде 150 кораблів і близько 5 тисяч чоловік. Пливи на захід, а коли скінчиться провізія, причалюй до берега і шукай зустрічі з моєю армією, що піде берегом. Армія буде добувати постачання для флоту».
Неарх відплив у вересні. Коли він проходив Крокалу (Карачі), мусон почав змінювати свій напрямок і йому довелося 24 дні чекати погожого вітру. Через пять днів після поновлення плавання піднялася буря, під час якої три кораблі загинуло. Всупереч обіцянці Александра армія допомогла флоту тільки один раз. Тому їжу для моряків Неарху доводилося добувати грабуванням прибережних міст. Але навіть після вдалих набігів провіанту не вистачало для такої величезної кількості людей, тож вони постійно голодували.
Одного разу Неарху довелося розвіяти легенду про сирен, про яку йшлося в «Одіссеї». Греки вважали, що ці створіння мешкають на острові, що тепер називається Асталу. Неарх висадився на цей острів, але, звичайно, ніяких сирен там не знайшов.
Нарешті пустельні береги скінчилися. Флот обійшов мис Джаск і наблизився до нинішньої провінції Кірман. Тут був родючий ґрунт, і грекам пощастило дістати зерна і свіжих овочів. Біля Ормуза експедиція розташувалася на відпочинок. Через якийсь час Неарх рушив далі і досліджував весь північний берег Перської затоки до гирла Євфрату. Флот ввійшов у Тигр і, піднявшись до Суз, зєднався там із армією Александра. Експедиція Неарха тривала майже шість місяців.
Армія зєдналася в Межиріччі. Звідти Александр мав намір вирушити походом в Аравію. Але реалізації цих планів перешкодила раптова смерть полководця в 323 році до н. е. Александр Македонський подолав величезні відстані, які до нього не пройшов жоден мандрівник. Але його мрія побачити край світу так і залишилася нездійсненою. Скорені ним землі виявилися лише малою частиною населеної території. До кінця життя Александр був упевнений, що перетнув Азію, хоча вся її північна і східна частини так і залишилися для греків невідомими.