Ось ти й показав, що я таки не помилився, задоволено осміхнувся капітан. Скільки тобі років?
Оце минуло шістнадцять, сер.
Брешеш! Тобі вже вісімнадцять стукнуло. Навіть на цей вік ти занадто великий, і й мязи в тебе, як у жеребця. Забирай своє манаття і йди на бак. Тепер ти матрос. Маєш підвищення, чуєш?
Не чекаючи хлопцевої згоди, капітан повернувся до матроса, що саме кінчав зашивати мерця.
Йогансене, ти знайомий із навігацією?
Ні, сер.
Ну, дарма. Ти будеш за помічника. Збереш свої пожитки й перейдеш у каюту на його койку.
Слухаюсь, сер, радісно відповів Йогансен, повернувся і пішов.
Та колишній юнга все стояв нерухомо.
А ти чого чекаєш? спитав Вовк Ларсен.
Я не наймався за матроса, сер, була відповідь, я наймався за юнгу. Я не хочу служити матросом.
Забирай свої речі й негайно ж на бак!
Цього разу наказ Вовка Ларсена пролунав категорично. Але юнак дивився спідлоба і не рушав з місця.
І тут удруге Вовк Ларсен появив свою страшну силу. Це скоїлося несподівано і тривало якихось дві секунди. Стрибнувши футів на шість, не менше, він опинився біля юнака і вдарив його кулаком під здухвину. Ту саму мить, наче мене теж хтось ударив, і мені заболіло під грудьми. Я згадую про це, щоб показали, які чутливі були тоді мої нерви і які незвичні були для мене такі брутальні сцени. Юнга, а він важив принаймні сто шістдесят пять фунтів, скрутився. Тіло його повисло в Ларсена на кулаці, немов мокра ганчірка на палиці. Потім він злетів у повітря, окреслив коротку дугу і гепнувся головою та плечима об палубу. Там він і лишився лежати, скорчений від болю.
Ну? спитав Ларсен мене. А ви як?
Я глянув на шхуну, що наближалася до нас і вже була майже поруч, не далі як за двісті ярдів. То було гарненьке на вигляд, чепурне суденце. На одному з вітрил видніли великі чорні цифри; пригадавши малюнки, які мені колись доводилось бачити, я зрозумів, що це лоцманський бот.
Що то за судно? спитав я.
Лоцманський бот «Леді Майн», сердито відповів капітан. Здихався своїх лоцманів і вертається до Сан-Франциско. За такого вітру він буде там годин за пять-шість
Тоді, будь ласка, подайте йому сигнал, щоб мене забрали на берег.
На жаль, моя сигнальна книга впала за борт, сказав він, і серед мисливців, що стояли гуртом, почувся сміх.
Я розмірковував хвилину, дивлячись йому просто у вічі. Я допіру бачив, як суворо він повівся з юнгою, і знав, що зі мною він, певно, вчинить те ж саме, коли не гірше. Отож, кажу, я розміркував, а потім зробив те, що вважаю за найсміливіший у своєму житті вчинок. Я підбіг до борта й, махаючи руками, закричав:
Агов, «Леді Майн»! Візьміть мене на берег! Тисячу доларів плачу!
Я чекав, не зводячи погляду з двох чоловіків за штурвалом, один із них кермував, другий підніс рупор до рота.
Я не повертав голови, хоч сподівався кожної хвилини смертельного удару ззаду від цього чудовиська в людській подобі. Нарешті, через якусь хвилю, що мені здалася за вічність, не витримавши тої напруги, я оглянувся. Він не рухавсь. Він стояв так, як і раніше, ледь похитуючись у такт суднові, і запалював сигару.
У чому річ? Сталося що? почулося з «Леді Майн».
Так! закричав я що було духу. Рятуйте! Тисячу доларів, якщо візьмете мене на берег!
Трохи перебрали хлопці у Фріско, хильнули за здоровя команди! гукнув тоді Вовк Ларсен. А цей, він тицьнув на мене пальцем, насмоктався, аж йому ввижаються морські змії та мавпи.
Чоловік на «Леді Майн» засміявся в рупор. Лоцманський бот розминувся з нами.
Всипте йому там і від нас! долетів останній крик, і двоє чоловіків замахали на прощання руками.
Я в розпачі перехилився через поруччя, не спускаючи з очей гарненької шхуночки, а смуга морської води, що розділяла обоє суден, все ширшала й ширшала Та, друга, шхуна буде в Сан-Франциско за пять-шість годин! Я думав, що в мене голова лусне. До горла підступав клубок, несамовито билося серце. Кучерява хвиля вдарилася об борт і плеснула на мене солоною водою. Шарпонув вітер, і «Привид» накренився на завітряний борт. По палубі, шиплячи, побігла хвиля.
Оглянувшись, я побачив, як юнга насилу підводиться на ноги. Його бліде, як полотно, обличчя перекривилось від болю. Видно, йому було зовсім зле.
Ну, Лічу, ідеш на бак? спитався Вовк Ларсен.
Іду, сер, відповів приборканий хлопець.
А ти? обернувся Ларсен до мене.