Льоня закрив обличчя руками і похитав головою:
Тихше Про це зараз не слід говорити
А ти знаєш, що напередодні відходу наших з Києва в Лукянівській вязниці розстрілювали вязнів? У мене одна з робітниць у шпиталі, прибиральниця, там втратила чоловіка. Його розстріляли. Червоні, не німці, Зіна Яківна склала руки на грудях і кивнула підборіддям, немов питаючи у хлопця: «Ну що скажеш тепер?»
Льоня лише мовчки розвів руками. Однак стара єврейка на цьому не зупинилась.
А знаєш, що Сталін казав по радіо? Не залишати ворогові жодного зернятка, жодного! Всіх жителів евакуювали разом із заводами, науковими й культурними установами, з обладнанням Себто кого не забрали в армію, евакуювали на Схід, Льоню. У місті лишилися тільки жінки, діти, старі та хворі. Такий собі зайвий баласт получається
* * *Капітан-лейтенант на це не мав що відповісти. Цим трагічним подіям у Києві передував його достроковий випуск із мореходки.
Він згадав погідний день і плац училища. Випускникам перших наборів Чорноморського вищого військово-морського училища імені Нахімова поспіхом присвоювали звання. Льоня був тридцять восьмого року вступу, і йому відразу присвоїли звання лейтенанта. Він цим тоді дуже пишався. Ті хлопці, що поступили тридцять девятого, отримали лише звання молодшого лейтенанта, а сорокового старшин. А курсантам пятого набору сорок першого року взагалі не пощастило їм судилося стати лише «старшинами 1-ої статті». І він не був упевнений, що хтось із них дослужився до наступного звання. Подейкували, більша частина випускників загинула у боях. Достеменно відомо, що всього було випущено 1794 особи. І всі вони відразу їхали на передову, на фронт
Його як корінного киянина відправили до Києва. В ешелоні з ним їхали тридцять шість хлопців, направлених служити в Пінську військову флотилію. Подальшу долю декотрих з них він знав: Вася Турянський, Женя Ткаченко і Андрюха Алібасов пропали безвісти. Ще двадцять девять до кінця Вітчизняної не дожили. А пятеро разом із ним «Треба їх знайти», подумав Льоня і знову полинув спогадами до випускного.
Тоді по гучномовцю транслювали промову Сталіна, в якій він сказав: «Не полишати ворогу жодного паровоза, жодного вагона. Не полишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального!»
Це було перше звернення глави Уряду СРСР до радянського народу після початку війни. Хоча до цього, ще 22 червня, прозвучало звернення Молотова. Але головними були слова вождя. Доленосні
Головнокомандувач надихав, розяснюючи роль радянських людей в цій війні: «Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є не лише війною між двома арміями. Вона є водночас великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ. Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських гнобителів є не тільки ліквідація загрози, що нависла над нашою країною, але й допомога всім народам Європи, що стогнуть під ярмом німецького фашизму». Він закликав мобілізувати всі сили і пожертвувати всім, якщо доведеться, аби народи СРСР залишились вільними і не впали під натиском ворога.
Всі хлопці, як один, уважно це слухали, стискаючи ґвинтівки в руках. Всі готувалися боронити рідну землю і вже пережили авіаналіт. Власне, двадцять першого червня війна для них почалася з авіанальоту на базу ВМФ у Севастополі. Тоді контр-адмірал Єлисєєв наказав відкрити вогонь по німецьких літаках і тим самим увійшов у історію: це був по суті перший військовий наказ дати відсіч німецьким силам у Вітчизняній війні. Льоня тоді не сумнівався: кожне слово товариша Сталіна вірне.
* * *Однак після розповіді сусідки хлопець сприйняв цю промову якось не в контексті загального патріотизму і самопожертви, котру йому прищіплювали в училищі. Капітан-лейтенант уже мав невтішний досвід стикання з «єжовщиною»[5].
Я закурю?
Звісно, якщо маєш що, хмикнула сусідка.
Льоня вмостився на облупленому підвіконні, дістав із кишені ситцеву торбинку з тютюном і насипав на тонку смужку одірваного папірця зі старої газети, що її підняв з підлоги. Він також устиг позирнути на шпальту, в якій звучав обнадійливий пафос початку нової пятирічки. Затягуючись самокруткою і розмірковуючи про все заразом загальну евакуацію, призов до лав армії, загальний патріотизм, Льоня раптом усвідомив, що до цієї розмови з Зіною Яківною він ніколи не мав сумніву в правильності спільних комуністичних гасел «всіх братніх народів». І поки це його не стосувалось безпосередньо, також вважав, що жертви оті заради перемоги і майбутнього процвітання. Ніколи не сумнівався