Зіна Яківна майже силоміць запхала його до своєї квартири.
Не треба про це говорити зашепотіла стиха. У коридор вийшов хтось чужий Льоня раніше не бачив цього чоловіка.
Зіно Яківно, біжу картки отоварювати. Кажуть, нарешті мясо видають, а не консерви. Вам чергу зайняти?
Ні-ні, Ігоре Івановичу, швидко промовила, штовхаючи Льоню до кімнати, Зіна Яківна. Я трохи згодом сама підійду
Тьху! Чи ви гадаєте, що вони вас там чекатимуть у магазині?
Зіна Яківна нічого не відповіла. Нарешті заштовхала розгубленого хлопця до своєї кімнати і різко захлопнула двері, провернувши ключ у замку. Потім пояснила:
Це Ігор Іванович один із моїх нових сусідів.
Льоня потер скроню:
Нічого не розумію У вас що тепер комуналка у квартирі?
Авжеж, відказала стара згорблена жінка і відвела погляд, ніби щось неприємне спало їй на думку, а вона не бажала пояснювати й згадувати. Потім енергійно махнула рукою і продовжила: З цієї кімнати лише вчора молоду пару виселили. Виявляється, в них був підробний ордер. Кербуд відразу після цього прибігла, сказала, що тут надлишок жилплощі, і вона скоро нових приведе. А я вже звикла жити сама під час окупації
Підробний ордер? перепитав Льоня.
Зіна Яківна знову махнула рукою, ніби відганяючи від себе все зле чи погане. Потім зітхнула і заходилася пояснювати:
Це нині дуже важливий документ, Льоню. Основний папірець, можна сказати, що засвідчує право займати кімнату або й цілу квартиру. Це вже як кому пощастить. Адже після німців та пожеж у центрі житлових приміщень значно поменшало Міськрада видає такий ордер. Тож лише Богу відомо, кому цей документ дістанеться. Черги страшні Зіна Яківна розвела руками. Так-от. Хоча корінець документа зберігається в житлових конторах, а сам він містить купу деталей, як-от номер та дата видачі, його все одно якось умудряються підробляти. Людям-бо жити ніде. І їсти нема чого В гастрономах порожньо. У нас тепер карткова система. Подейкують, вона на Донбасі з сорок першого. Звісно, все з Білокамяної почалося. Ну а у нас вже після того, як німців вигнали, картки були введені. Ось тобі, наприклад, захочеться котлети, а мяса катма.
Зіна Яківна раптом неприродно реготнула. Потім ураз стихла, позираючи, чи не чує хто. Пояснила тихо:
Ось у тебе є, приміром, картки на мясо, а замість них у гастрономі одні лише консерви. Або приходить мама з немовлям за молоком, а їй замість молочка трохи цукру відсиплять. Нема, нічого нема, Льоню Навіть якщо у тебе найвища категорія[3]
Заждіть, із харчуванням мені все ясно. А що з моєю квартирою?
Льоню, я ж пояснюю: з житлом у Києві страх що коїться Хто спритніший відразу після окупації щось ухопив. А так нові люди приїздять, колишні мешканці повертаються, селити нема куди, всіх ущільнюють. Невже ти гадав, що квартира тебе чекатиме пустою? Зіна Яківна похитала головою. Та й не у війні лише справа Не встигли ще й судове рішення по твоєму батьку прийняти, тільки опечатали, а ордер на заселення комусь уже видали. Родині енкаведешників. Гадаю, вони до цієї квартири придивлялись ще до арешту. Подейкують, працівники цього наркомату всюди найкраще житло урвали і не туляться в комуналках. Отаке-то, Льоню
По цих словах Зіна Яківна знов огледілась. Льонині очі округлились.
З квартирою мені тепер ясно кинув він. Що ж, я у ній відтоді, як у мореходку поступив, не жив. Грець із нею. Зіно Яківно, а де Аля, де всі ваші?
* * *Уже через кілька хвилин Леонід сидів на старій жовтій софі Зіни Яківни і хитав головою, чимдуж стискаючи щелепи. Так, ніби при кожній її фразі хтось бив його по обличчю боксерською рукавицею, а після останніх слів просто-таки послав у нокаут.
Як забрали? Що значить усіх?
Так, Льончику Всі, всі мої діти І Семен, і Аля, і Яцек із ними в Бабиному Яру покояться
Хлопець подивився на світлини, що висіли на стіні рівненько. І всі з чорними стрічками. Коло однієї кружляла оса. Він підвівся, аби розгледіти обличчя дівчини на тій світлині. Кирпата, смішна, з такими вогненно-рудими, палахкими кучерями, що сама Геді Ламар позаздрила б
Він знав Алю із дитинства. Тоненька, завжди усміхнена. Вона писала йому якось у військово-морське училище разів зо два, а потім припинила. Але Льоня не знав, чому припинила Він гадав, що коли його відправили на фронт, її листи просто не доходили до нього. А потім він утратив ногу і перестав перейматися усім на світі. Навіть листами Алі.