Мiж iншим, вашi вченi вважають, що це впав, як вони його називають, Тунгуський метеорит i повалив дерева. Так знайте: це стартували дракони! А полум'я, котре дехто з людей бачив при цьому на небосхилi, виривалося з їхнiх пащ. Адже дракони лiтають не за допомогою крил, як думаєте ви, а хвостами вперед, наче ракети, i при цьому вивергають полум'я. Крила нам -замiсть стабiлiзаторiв, а оцi ось роговi лусочки й щитки, -- Мiнiмакс виразно поляскав себе по головi та спинi хвостиком, -- захисний шар, що згорає, коли ми долаємо атмосферу.
-- Ой, як цiкаво! -- вихопилося в Лiзки, очi якої аж свiтилися в пiвтемрявi халабуди. -- Майже так, як у наших космонавтiв!.. А далi, що було далi?
-- Коли дракони долетiли до сузiр'я, вони знайшли там невеличку планетку, дуже схожу на Землю, й оселилися на нiй.
-- Як же ви там живете?
-- Точно я поки що й сам не знаю, -- вiдповiв Мiнiмакс, -- бо в нинiшньому своєму виглядi там ще не бував. Адже в мене закладено тiльки головну iнформацiю вiд попереднього дракона, який перетворився на яйце, з якого з'явився я. А мiй попередник, на вiдмiну вiд мене, не вмiв бiльшати чи меншати, а мiг лише робитися невидимкою.
-- Отже, -- втрутився в розмову Креня, -- кожен дракон може щось таке, чого не може попереднiй?
-- Так, -- кивнув Мiнiмакс. -- Щоб ми менше сумували без прабатькiвщини -- рiдної Землi.
-- Максику, -- раптом тихо промовила Лiзка, -- виходить, i ти перетворишся на яйце?.. -- I оченята її враз наповнилися слiзьми.
-- Виходить, так, -- посмiхнувся дракончик. -- Але станеться це не так уже й скоро, принаймнi для мене. Адже на Драконiї, куди я повернуся, час iде зовсiм не так, як на Землi. У вас пройде мiсяць -у нас столiття, у вас день -- у нас рiк. Тому й живемо ми, за вашими земними вимiрами, дуже довго. До речi, випробування, якi чекають на мене пiсля повернення на Драконiю, триватимуть аж до початку вашої земної весни... -- Тут раптом Мiнiмакс замовк i крiзь вiконечко поглянув на небо.
-- Що ти там побачив?-- спитав Олег.
-- Дивлюся, що вже вечорiє: скоро менi готуватися до старту.
-- Як?! -- вихопилося в Лiзи. -- Ти вже кидаєш нас?
-- Так треба... -- зiтхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив'язатися до цього симпатичного дiвчатка. -- Адже мiй iнкубацiйний перiод кiнчається. Отже, тiльки-но небо вiзьметься зiрками, я зорiєнтуюся по них i полечу.
-- А ти не можеш лишитися в нас? -- благально зазирнула дракончиковi у вiчi Лiзка.
-- На жаль, нi, -- вiдказав Мiнiмакс. -- Я мушу повернутися на Драконiю. Та й люди ще не готовi спiлкуватися з нами.
-- А ми?! -- вигукнув ображено Олег. -- Хiба ми не люди?
-- Звичайно, люди, -- заспокоїв його Мiнiмакс. -- Але ж не всi такi, як ви... Та ви не побивайтесь -- я неодмiнно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землi.
-- Коли це ще буде! -- зiтхнув Олег.
-- Не так i довго чекати, як тобi здається, -- мовив Максик i хотiв ще щось додати, але в садку несподiвано хруснула гiлка i щось важке гупнуло об землю.
Всi, хто був у хатинцi, вибiгли в садок.
Перед ними на травi пiд яблунею сидiв i злякано потирав забиту спину... Петько Психолог!
-- Як ти сюди потрапив?! -- наскочив на хлопця Креня. -- Шпигуєш за нами?
-- Ти не дуже, -- вiдмахнувся вiд птаха Петько. -- Сам донедавна таким же був.
Креня ображено замовк -- а що вiн мiг сказати? -- та Олег насунувся на Петька i грiзним голосом наказав:
-- Ану, розповiдай, що почув!
-- Все, -- пiдвiвся нарештi Петько Психолог. -- Але я нiкому не скажу! От вам слово! -- Вiн ударив себе в груди. -- Менi вже так набридло моє життя, що годi й казати.
-- Що саме? -- не зрозумiв Олег.
-- Ну хiба менi потрiбнi отi грошi, що я у вас виманюю? Та нiзащо в свiтi! Але батько -- ви ж знаєте! -- нiяк не кине пити, от i ганяє мене на всякi заробiтки, щоб йому грошi добував, -- Петько опустив голову й гiрко схлипнув.
-- А ти не давай! -- вихопилося в Мiнiмакса.