-- Бiльше не дам йому нi копiйки! -- прийняла вона тверде, як їй здавалося зараз, i остаточне рiшення. Це, мабуть, уперше в життi, бо Кренинi слова змусили її серйозно замислитись над майбутнiм сина.
-- Куди ж ви подiнете грошi, що в банках позакривали?
-- Навiть не знаю, -- щиро зiзналася Iзольда, бо теж уперше задумалась: а й справдi, навiщо їй цi грошi, коли їх треба ховати вiд стороннього ока, нiчого зайвого на них не купиш, щоб ненароком не запiдозрили в шахрайствi? А всi отi килими, дорогi меблi, кришталь, порцеляна, коштовнi перснi, зваленi в потаємнiй кiмнатi, -- для чого все це, коли й похвалитися нема перед ким?!
Iзольда Сократiвна важко опустилася на стiлець, сховала вiдразу постарiле обличчя у подолi атласного халату -- i гiрко заплакала.
-- Не побивайтеся марно, -- пожалiв хазяйку Креня. -- Я пiдкажу вам, що робити.
Iзольда втерла сльози й уважно подивилася на мудрого птаха, нiби й справдi повiрила, що той допоможе.
-- Вiдпишiть свої грошi Товариству по охоронi природи, -запропонував Креня.
Iзольда жахнулася. Як?! Її грошi, якi вона всiма неправдами на свiтi назбирала для Бобчика, -- i отак, нi за що нi про що, та комусь вiддати?! Не бувати такому! Вона ще при своєму розумi!
До Iзольди вiдразу повернулися колишнiй спокiй i врiвноваженiсть, i їй навiть зробилося соромно за свою тимчасову слабiсть.
Креня нiчого не помiтив, бо Iзольда таким самим скорботним голосом пообiцяла:
-- Згода, Кренечко, вiдпишу. Тiльки потiм, пiзнiше.
-- Е нi! Якщо писати -- то зараз, або, -- Креня розправив крила, -- я негайно лечу до Крутивуса.
-- Куди! Стривай! -- злякалася Iзольда. -- Пишу! Уже пишу! -- Вона схопила пом'ятий паперовий аркушик, олiвець i сiла до столика. "Напишу, аби вiдчепився, -- подумала Iзольда. -- А потiм... потiм викину!.."
Вона розгладила папiрець i пiд диктовку птаха написала:
ЗАПОВIТ
Всi грошi, що належать менi, добровiльно вiддаю
Товариству по охоронi природи -- на утримання диких птахiв.
Iзольда Сократiвна
-- Ну що, радий? -- спитала Iзольда, коли Креня двiчi уважно перечитав написане. -- А тепер хай папiрчик полежить поки що ось тут. -- Хазяйка вiдкрила шухляду й глибоко засунула свiй заповiт. -- От скiнчаться квiточки на продаж, продам курочок своїх i все оце добро, -- Iзольда обвела рукою своє майно, -- додам вирученi грошi до тих, що є, тодi все й перекажу твоєму улюбленому Товариству. Хай пiдгодовує бiдолашне птаство.
Креня не дуже вiрив їй, але був спокiйний: про шухлядку, де лежав заповiт, вiн знав дещо таке, про що Iзольда i не здогадувалася...
Раптом почулося жалiбне чи то попискування, чи то стогiн.
Вони кинулись у другу кiмнату, де полишили непритомного Мiнiмакса, i побачили, що дракончик ворушиться i здивовано клiпає повiками.
-- Де... я?.. -- кволим голосочком спитав Мiнiмакс, коли побачив над собою незнайому жiнку з птахом.
-- У справжнiх друзiв, -- вiдказала Iзольда i взяла дракончика в руки.
-- А де Лiза й Олег? -- поцiкавився Мiнiмакс.
Вiн ще досi почував себе страшенно гидко пiсля курiння, тож вiдразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на свiт, нiколи в життi бiльше не торкатися тютюну в будь-якому виглядi!
-- Вдома вони, де ж їм бути! Але зараз до них не можна, -вiдповiла Iзольда, бо ще не придумала, як обдурити Мiнiмакса, i пiдшукувала вiрогiдне пояснення.
Аж тут хтось щосили загрюкав у вхiднi дверi.
Iзольда заметалася по кiмнатi.
-- Ой, Максику, тобi треба негайно сховатися!
-- Чому? Вiд кого?
-- Потiм поясню! -- вiдмахнулась Iзольда. -- Там таке сталося, таке-е-е!.. -- Раптом на очi їй трапив пилосос "Вихрь". Вона пiдбiгла до нього й наказала Максику: -- Сюди!
Дракончик прочитав назву -- "Вихрь" -- i не став заперечувати: адже вихори, тайфуни, бурi та смерчi -- драконяча стихiя! Мiнiмакс спритно зiстрибнув з рук Iзольди у темну посудину пилососа i почув, як над ним клацнула кришка.
8.