А потім прийшли гуни, розтрощивши на своєму шляху не тільки готське королівство Германаріха і його нащадків, але й принісши чимало неприємностей римлянам. Останні частіше воліли відкуповуватися від чергових варварів, аніж воювати з ними. Це було обумовлено економічними розрахунками. Витрати на подарунки вождям, які часом сягали кількох тонн золота щорічно, все одно були на порядок меншими за утримання непереможних легіонів під час навіть самої скромної за масштабами війни, вдалий результат якої ніхто не міг гарантувати. Крім того, за золото войовничих кочовиків можна було залучити для вирішення проблем з різного роду повстанцями і сепаратистами на римській території «обмежені контингенти» гунів, найняті на римську службу, цілком успішно зарекомендували себе, зачищаючи Галію від місцевих повстанців. До того ж, більша частина золота, що сплачувалася варварам, поверталася римлянам як плата за товари, які варвари могли закуповувати виключно в імперії тканини, ювелірні вироби і, звичайно ж, вино, багато вина.
Згодом для подібних розрахунків з варварами за союзницькі послуги в столиці Східної Римської імперії Константинополі почали карбувати спеціальні золоті соліди, які важили на 1 грам менше, ніж ті соліди, що були в обігу в імперії: 3,7 проти 4,7 грамів. Такі соліди часто знаходять в похованнях степових вождів і воїнів у степах України та сусідніх країн, які перебували в ті часи під владою різних войовничих вождів, ханів і каганів. Імператорські чиновники, використовуючи такі монети, отримували відразу кілька вигод, не рахуючи покупки «дружби» войовничих сусідів, які вміли лічити, але не звертали увагу на точну вагу монет. Таким чином візантійці заощаджували дорогоцінний метал, а водночас контролювали обіг «спецвалюти». Адже про кожну спробу платежу спеціальними солідами всередині імперії слід було неодмінно доповідати начальству. Так вдалося частково вирішити проблему контролю за економічною та політичною (від контрабанди до спроб підкупу високопосадовців у прикордонних провінціях, закупівлі зброї тощо) активністю неспокійних сусідів.
Мідна розмінна монета місцевого виробництва, Херсонес, Х ст.
Намисто зі срібних монет Російської імперії і мідно-нікелевих монет СРСР.
Зміни у Римській імперії не могли не позначитися і на житті міст Північного Причорноморя, а також і прилеглих територій.
Славне місто Херсонес після багатьох століть перебування в статусі незалежної держави, кінець кінцем під назвою Херсон (на Русі його іменували Корсунь) перейшло під контроль Візантії.
Призначені з Константинополя чиновники щорічно отримували з імперського бюджету певну кількість золота. Відома за документами сума виплат складала 864 номізми, що становило близько 4,8 кг золота. Технічно доставити подібний вантаж кораблем було легко. Але у реальному житті намісники у Херсоні не могли повсякчас розплачуватися золотом з найманцями, за послуги або купувати продовольство. Потрібна була і срібна, і мідна монета. Так ось, на одну срібну монету-номизму припадало за поточним курсом близько 288 мідних фоллісів, тобто імператорська субсидія теоретично відповідала майже чверті мільйона мідяків, навіть транспортування яких, не згадуючи про виготовлення на монетному дворі славного міста Константина, було досить коштовною оборудкою.
Монета імператора «гальської» імперії Доміціана, що була знайдена в 2004 р. у Великій Британії.
Тоді ж і було згадано про колишні привілеї херсонеситів карбувати власну монету. Фолліси, мідяки, вирішено було виготовляти на місці. Для цього вже у Херсоні зразки монет із монограмою правлячого імператора відбивали на глині, роблячи форму на кілька десятків відливок. При цьому форма при висушуванні ставала меншою, отож на подібному виробництві валюти можна було заощадити метал. Намісники Херсона, а водночас підприємливі громадяни отримали можливість необмеженої емісії, що, одначе, не надто сприяло порядку у міських фінансах. Зате і через тисячу років археологи щорічно знаходять серед руїн Херсонеса-Херсона мідні монети з монограмами імператорів із далекого Константинополя, колишньої столиці великої та могутньої імперії.
Кожен римський імператор, приходячи до влади, одразу ж намагався випустити монети зі своїм імям і зображенням. Деякі імператори правили зовсім недовго лише кілька тижнів, але встигали випустити свої монети, і навіть про сам факт iснування деяких імператорів нам відомо лише завдяки знахідці всього однієї чи двох монет. Так, про існування імператора Марка Сільбаннака (MARCVS SILBANNACVS), який претендував на владу в Римській імперії імовірно в 248 р. н. е., відомо лише по одній срібній монеті, що зберігається в Британському музеї. Ніяких інших відомостей про цього імператора не збереглося.