Минулого разу я дав тобі завдання, нагадав дівчинці князь-гетьман. Ти маєш що мені сказати?
Так, ясновельможний князю, я дечого чула вві сні.
Що саме?
Немирич зі здивуванням відмітив, що на обличчя верховного командувача впала тривожна тінь.
Я чула слова, повідомила Палліда. Латиною. Manu facta manu distruo.
Уві сні?
Так.
Зрозумів? повернувся князь-гетьман до князя-канцлера.
Руками створене руками руйнується, знизав плечима той. Чого тут розуміти?
А ви, пане Єжи?
Я можу помилитися непевно почав Немирич.
Сміливіше.
Ходять чутки, що під час інспекції Кодака, коли ваша світлість показували цитадель офіцерам Це лише чутки.
Продовжуйте, я не ображуся.
Кажуть, ви запитали в одного з козацької старшини, що він думає про неприступні бастіони, збудовані Бопланом. А той доволі нетактовно відповів вам тими словами, котрі ми щойно чули: «Руками створене руками руйнується».
Бачиш? Конецпольський знову звертався до Радзивілла. Злі плітки бігають Річчю Посполитою швидше за татарські чамбули.
До мене ще не добігли.
До тебе, канцлера литовського, не добігли, а от до нього, князь-гетьман показав пальцем на Немирича, ще й як добігли. Й ще до тисяч таких як він, і до усіх схизматів посполитих. Добігли і медом їм вуха помазали.
Й вже в сенатора запитав:
Імя козака вам відоме?
Казали, що то був Хмельницький.
Колишній писар черкаського війська? Зиновій? уточнив Радзивілл.
Так, кивнув Конецпольський, саме так. Nil inultum remanebit. Sarmatis ora!26
Себто? було очевидно, що фаталістичний настрій ясновельможного почав діяти канцлерові на нерви.
Тоді це були лише слова того, хто затаїв жадобу помсти.
Погано затаїв.
Але учора князь-гетьман підійшов до величезної скляної колби; його погляд застиг на вигнутому склі наче зачарований спотвореним відображенням обличчя. Учора я доручив Палліді спитати в прозорливої сили, котра живе в ній, що буде з нашою державною справою після того, як я відійду до предків. І ось тобі відповідь, влучна, як стріла Аполлона-руйнівника. Облуди тут бути не може. Це місце пильно охороняють. Палліда не виходить звідси й не спілкується ані з челяддю, ані з драбами. Її батько також. Дрова, їжу і воду сюди доставляє німа холопка. Я все передбачив. А тепер скажи мені, звідки ця дитина може знати те, про що навіть канцлер литовський не відає? Є в тебе пояснення?
По-перше, почав Радзивілл, це може бути збігом, а по-друге
А ти що думаєш? не дослухавши князя-канцлера, Конецпольський розвернувся до Лібра. Збіг? Чи може демони лише лякають нас, щоб послабити сарматський дух?
Палліда запитує, їй відповідають, сказав алхімік. Вона б ніколи не насмілилася ввести в оману або у пустий неспокій верховного воїна держави. Але ж раніше Палліда вам казала, що ваша смерть ще не на часі. А доки вашмосце живі, держава буде у безпеці.
Вона казала «сім років».
Це ж не мало.
Можливо для людини, та ще й немолодої так. Але держави живуть тисячоліттями. І вже накопичені великі гріхи, такі великі як найвищі гори
Хіба держави грішать? промимрив Немирич.
А хіба ні? князь-гетьман важко пройшовся склепом, зачіпаючи бобровою шубою баняки та дротяні конструкції незрозумілого призначення. Крок за кроком, унія за унією будували ми велику Республіку, єднали землі та сімї, видавали пресличних цурек27 за немитих лісовиків, змішували благородну сарматську кров з варварською і грішили: так, панове, грішили. Порушували вівтарні присяги, розмінювали вічне на минуще, ображали святість. Скільки гріхів смертних наших прийняла на серце своє Матір Божа, скільки гріхів
Під немитими лісовиками ти, може, розумієш моїх предків? поцікавився Радзивілл.
Але Конецпольський його не чув.
А тепер все це склалося в невідкупний борг. Мене, мене, текел, упарсін Всі пророцтва віщають погибель, прошепотів він, дивлячись на блакитний вогник під залізним тиглем. Всі до одного й усюди Все прахом піде, все дістанеться туркам
Я уві сні ще дечого бачила, раптом озвалася забута вельможами дівчинка.
Тепер вона сиділа на ослінчику біля комина та ворохобила вуглі мідним дротом.
Лише кажи мені правду, князь-гетьман драконом навис над нею. Про важливі речі пророчиш.