Немирич одразу згадав роман про невдалого іспанського шляхтича, котрий в імя сільської дівки бився з вітряками і блазнями, а після подвигів пропав у безпросвітному жебрацтві.
Щасливий бачити, вашмосце, чоловік вклонився, не знімаючи баретки, легко розігнув спину, примружився на смолоскипи. І ясноосвечоне панство також.
Не запрошуєш нас? Конецпольський притушив смолоскип об стіну.
Ви тут волостелін, чоловік відступив, відкриваючи шлях до просторого склепу.
Ми під Арматною вежею, пояснив князь-гетьман. Тут, крім зброї, колись зберігали золото, він підійшов до заглиблення в стіні. Жолкевський ховав тут чудотворну ікону.
Один за одним вельможі протиснулися крізь двері. Побачивши начиння склепу, Немирич усе зрозумів. Навіть розчарувався. Він завжди вважав старого гетьмана раціональною людиною зі світлим розумом та ясною фортуною. Найменше він сподівався того, що на схилі літ цей герой Республіки обладнає у фортечному казематі алхімічну лабораторію та поселить в ній фабриканта золота. Божевільного або афериста. А радше за все, кентавра з двох.
Вгадавши його думки, Конецпольський всміхнувся:
Не варто підозрювати, пане Єжи, що я рушив per enema25.
Най Бог береже мене від таких думок, ясновельможний.
Нічого ганебного в таких думках немає, зауважив Радзивілл. Я теж був подумав, що наш гетьман підупав на розумі, коли вперше побачив всі ці смердючі реторти, князь-канцлер обвів рукою склеп. Більше того, людина освічена забовязана мати першою думкою щось подібне. А тим більше посвячений муж.
Ви назвали мене посвяченим?
О, пане Єжи, невже ви направду думали, що ваші голландські пригоди зачинені за сімома дверима?
То ми прийшли сюди обговорювати мої пригоди?
Не заради цього, запевнив Конецпольський. Вам буде цікаво познайомитися з тутешніми мешканцями. Нашого премудрого Лібра ви бачите, він показав на балахонника.
Радий невипадковому гостеві, той зняв баретку й церемонно схилив голову.
А де ж наше янголятко? князь-гетьман заглянув під стіл, заставлений колбами, тиглями та іншим приладдям. Мерщій виходь, пан сенатор хоче на тебе глянути.
З-під столу вилізла дівчинка років дванадцяти-тринадцяти у колись білій, а тепер перемазаній всіма телуричними кольорами сорочці. Натомість її довге світле волосся здалося Немиричеві ретельно розчесаним, а шкіра доглянутою. Сенатора вразило її обличчя видовжене і нервове, з великим тонкогубим ротом. У ньому жила особлива краса, витончена і хижа одночасно. Колір очей неможливо було визначити в блукаючому світлі смолоскипів, але дивилися вони без страху, з цікавістю та очікуванням. Немирич вирішив, що в дівчинці, попри її вбогий одяг та підземне мешкання, тече благородна кров.
Най благословить вас Божа Мати, ясновельможний, дорослим голосом, глибоким і сильним, привітала коронного гетьмана дівчинка. І вас також, ясновельможний князю, граційно вклонилася вона в бік Радзивілла, і вас, незнайомий пане, в бік Немирича.
Як вам наше янголятко, пане Єжи? Важка долоня воєначальника лягла на волосся дівчинки, пригасила його золотисте світіння. До речі, вона хоче, щоб її називали Паллідою.
Навіщо тобі таке імя, красуню? здивувався сенатор. Ти хочеш, щоб тебе називали «блідою»?
Так, незнайомий пане.
Навіщо?
Бо мені таке до вподоби.
Але це слово має й інші значення. Наприклад «вкрита пліснявою». Не дуже пасує ґарній дівчинці. Альбій Тібулл використовував його, описуючи тривожні душі, що нидіють у підземному царстві pallida turba.
А хіба це не підземне царство? Дівчинка обвела поглядом склеп. Як на мене найсправжнісіньке. То ви, пане, називатимете мене Паллідою?
Погоджуйтеся, вона дуже вперта, порадив усміхнений Радзивілл.
Добре, Паллідо, нехай буде по твоєму, погодився Немирич.
Уклінно дякую вам, незнайомий пане, швидко й хитро глянула на нього дівчина.
Сенатор міг би присягнути, що в тому погляді проглядало дещо, прямо протилежне дитячій невинності. Грішне видіння розквітло перед очима Немирича всіма вигинами і проникненнями. Відчувши погляд Радзивілла, він вдав, що зацікавився брудним алхімічним начинням. Хто його знає, може в цьому підвалі відбуваються єднання не лише сірки з ртуттю.
Минулого разу я дав тобі завдання, нагадав дівчинці князь-гетьман. Ти маєш що мені сказати?