Немирич шостим чуттям вловив зміни, озирнувся на пана Яноша. Трансільванець знаком показав, що все гаразд і повернув назад, до веселого гомону.
А до особистих покоїв, окрім самого ясновельможного, Немирича, слуг і молодого ксьондза, зайшли лише великий канцлер литовський Радзивілл та Любомирський, брат дружини канцлера та свояк Конецпольського. Сенатор зрозумів, що опинився серед найближчого кола друзів і родичів господаря замку. Виняток становив ксьондз, який здався Немиричеві неприємною та пронирливою персоною. Було в ньому щось швидке і шарудливе щось від дрібних гризунів.
«Певно, нашіптувач у ясновельможного», припустив сенатор, коли ксьондз разом з вельможами пройшов до Шахового кабінету особливої частини покоїв, де підлогу, шпалери й навіть стелю розмалювали білими і червоними квадратами. Столик для гри освітлювали грона воскових свічок, але високу стелю, дальні кути та картини на стінах занурили у морок.
Десь у ньому залишилися ксьондз і слуги, а достойники увійшли до осяйного кола. Жовтувате світло застрибало на розшитих золотом камзолах, перснях, пряжках, товстих ланцюгах та медалях, розлилося накрохмаленими до кісткової твердості мереживними комірами.
Митрополит сьогодні був не в настрої, зауважив коронний гетьман, сідаючи за столик, на якому розставили чотири «фортеці». Прошу, порухом руки він запросив Немирича, Радзивілла і Любомирського до гри.
Він не в настрої з того часу, як турки кинули в море грецького патріарха, уточнив Радзивілл. Боїться, певне, що закінчить свій вік у Дніпрі.
У нього є підстави сумувати за патріархом. Як би там не було, той зробив Могилу екзархом Константинопольського престолу, нагадав Конецпольський і зробив перший хід. І після того сільські попи відразу припинили проти нього інтригувати.
Вони здатні припинити інтриги? розсміявся Любомирський й теж пересунув фігуру на дошці. Тоді вони святіші за наших єзуїтів. Ці ж ніколи не припиняють, правда ж, отче Цербере?
Молодий ксьондз виринув із тіні, обережно наблизився до столу й посміхнувся Любомирському.
Уклінно перепрошую, ваша світлість, мене кличуть Цибером, мовив він неголосно, проте виразно.
Яка, до дупи, різниця, Любомирський гмикнув. Всі ви нишпорки та інтригани.
Ми служимо Богу.
Підмощуєте везгловя слів під лікті душ24.
Припиніть, нахмурився ясновельможний. У пана Єжи може скластися враження, що в цьому домі тільки те й роблять, що висміюють духовенство.
Хіба кальвіністам таке не подобається? не вгавав Любомирський.
Мені не подобається, озвався сенатор.
Мені також, підтримав його Радзивілл.
Ну вибачте, панове, посміхнувся молодий вельможа. Я думав, що перебування у розумних країнах вивільнює. Помилився.
Ти про що? Радзивілл встромив погляд у перенісся Любомирського.
Не про вас.
А я раптом подумав, що про мене.
Хіба я не вибачився?
Це було сказано після вибачення.
Мені ще раз вибачитися?
Спробуй.
Годі вам, втрутився князь-гетьман.
Свояцтво не дає права на втрату відчуття місця, наголосив Радзивілл. Немирич здивувався несподіваному залізу у хрипкуватому голосі канцлера.
Мені вказують місце? звернувся до гетьмана Любомирський; й не отримавши відповіді, повторив запитання:
Мені при чужому вказують місце?
Вказують тим, хто його забуває, замість Конецпольського відповів Радзивілл.
Мені здається, що не я один забуваю, пальці Любомирського нервово перебирали дорогоцінні ланцюжки, що звисали майже до баски. Дехто, певно, забув про те, від кого чий рід ведеться і хто на якому місці сидів за Яґеллонів. А я памятаю і можу принагідно нагадати.
Ми не в Московії, щоб мірятися місцями предків, зауважив канцлер.
Не я першій почав про місця. А тепер виходить, що вам про таке говорити невигідно. Хто б сумнівався.
Олександре, тобі краще звідси піти, мовив ясновельможний, кинув на дошку фігуру, яку все ще тримав у руці й відкинувся на бильце.
На вилицях у Любомирського проступили червоні плями. Він рвучко підвівся, рушив до дверей. Вже залишаючи кабінет, кинув ксьондзу:
Залишаю поле гри єзуїтам.
Конецпольський несхвально похитав головою.
Олександр ще молодий, пане Єжи, звернувся він до Немирича. А молодим властива різкість.