При цих словах Виговський чомусь згадав, що родич сенаторської дружини от-от має отримати від Папи фіолетові панчохи архієпископа. Він спробував заперечити:
Я не теолог, пане Юрію
Але ж, на Бога, дайте сенаторові промовити, втрутився трансільванець.
Я дам собі раду, не турбуйтеся, зиркнув на нього Немирич і продовжив: Це не є богословські питання, пане Іване, аж ніяк. Це питання законності, про яке ви казали. Скажімо, ваше шляхетське право й ваш герб Абданк закріплені королівськими грамотами, записані у гербовниках та статутних книгах. Якщо хтось немудрий або злочинний поставить під сумнів ваші привілеї, ви звернетеся до суду і покажете там документи. А хто і якою грамотою підтвердить, що ті шматочки хліба, що лежать на таці в Софії, київський митрополит направду перетворює на плоть Господню?
Страшні речі кажете, похитав головою писар.
Це я кажу для того, щоб у нас з вами не було розходжень в розумінні законності. Якщо корінні козацьки роди готові проливати кров лише за те, щоб їх причащали грецьким трибом, то це зовсім не той золотий гак, яким виловлюють героїв в Європейській війні. Там бються за спільне майбутнє, якому нова віра відкриває широку браму, за нову християнську науку, що поборює римське мракобісся. А за що билися Павлюк з Остряниним? За сиву минувшину, де дурний на всю голову Свидриґайло, що на радість русинам називав себе великим князем руським, живцем спалив митрополита Герасима?
У сивій минувшині жили не одні Свидриґайли.
Й це також правда, пане Іване.
Та й Павлюк, думаю, шукав не лише старого покону. Занепад законів, як відомо з прикладу Рима, змушує принижених громадян власноруч виборювати собі місце під сонцем.
Щось боюся я, аби на це виборене місце не прийшов Осман, або й Московит. А на ваше приховане запитання я вам також дам відповідь. Нам доведеться ще довго бути в одній Республіці разом з Ляхом, аж поки в серцях козацьких не запалає вогонь нової віри і вони не почнуть всіма силами та мріями вдивлятися не в дике минуле своє, а в майбутнє, сповнене освіченістю. І лише тоді варто буде згадати про споконвічну законність княжого престолу у Києві. Бо інакше, як кажуть філософи, примітивні форми запанують над розвинутими, відкриваючи дорогу темряві.
Я погоджуюся з паном Юрієм, підтримав сенатора Штефанович. Якщо, не дай Господь, козацтво поруйнує Річ Посполиту, на наших землях запанує не світла воля, а деспотія, до якої з часів візантійських тяжіють священство та людність грецької віри. Бо ж, як нам відомо, значна сила з плебейства і священства спить і бачить себе під рукою Московита.
Ненавидить владу писаного закону і мріє про монаршу милість, засновану на свавіллі, докинув Немирич.
Я в певних речах маю бачення подібне до вашого, визнав Виговський. Лише не можу погодитися з тим, що наша прабатьківська віра самобутньо виводить з себе деспотію. Митрополит Могила багато робить для просвіти православної людності.
Але ж тих, хто його наслідує, небагато, зауважив електор. Скільки наших ченців не знають грамоти і живуть по скитах, ненавидячи все просвітлене. І за це їх вважають твердими у вірі та сповненими благодаті.
Утім, у нас є ще час для зростання освіченої порості.
Якщо направду є, буркнув Леваї, повертаючись до кубка з мальвазією. Я буду пити за істинне Світло.
За Світло! підніс й свій кубок Немирич.
Нехай буде так! підтримав їх Штефанович.
А Виговський пив своє вино мовчки.
3
На вечір Немирича і трансільванця, як вони й очікували, запросили до княжої трапезної, де за щедрими столами зібралося чимале товариство. Обидва намагалися не випасти з лицарських веселощів, утім досвідчені пияки помітили, що сенатор та його приятель хитро збочують з хмільної дороги. Чи то не доливають, чи то не допивають, а може, й виливають. Ланцюг тостів рухався вздовж столів, а вони лишалися тверезими. Пияки вирішили, що ці двоє чогось сподіваються.
Застілля досягло зеніту, коли князь Станіслав Конецпольський дав знак наближеним залишити трапезну. Немирич та Леваї також рушили за ясновельможним, але перед сходами на третій поверх молодий ксьондз, який прислужував княжому духовнику, припав до вуха трансільванцеві й щось прошепотів; той не пішов далі.
Немирич шостим чуттям вловив зміни, озирнувся на пана Яноша. Трансільванець знаком показав, що все гаразд і повернув назад, до веселого гомону.