Найвпливовіші тексти ті, що обєднують «красиве і корисне».
І тут виникає запитання: що таке «красивий» гарний, або (я б сказала точніше) сильний текст?
Короткого визначення не існує. Та по ходу книги допоможу вам це збагнути та відчути.
А почнемо від зворотного. Поставимо собі запитання: що вбиває текст? Тобто, що робить текст таким, який не хочеться читати?
Розглянемо основні помилки, які масово допускаються в текстах. Більше того, постійно стикаюся з тим, що ці недоліки визнаються якимось еталоном. Вже друге десятиліття намагаюся з цим боротися, та поки програю цю битву.
Хочу наголосити: помилки, описані у цьому розділі, однакові для всіх типів письмових та усних текстів (і не тільки політичних). Але саме політики за такі помилки платять найдорожче.
Досить передмов, розбираймося по суті.
Перша проблема: задовгі реченняЯ пишу, як дитина.
Я не зловживаю довгими реченнями.
Я не користуюся крапкою з комою.
Курт Воннегут,американський письменникЯкби найтиповішій проблемі текстів необхідно було присвоїти чиєсь імя, то я б її назвала «#баг імені Віктора Ющенка». Памятаєте, як говорив третій президент України? Він починав речення, а потім так його закручував, що коли закінчував, то і сам вже не памятав, з чого починав.
Це показовий приклад базової проблеми слабких (як усних, так і друкованих) текстів занадто довгі речення.
А зараз я намагаюся проникнути у ваш мозок та зрозуміти, з чим саме ви не згодні? З тим, що занадто розлогі речення велика проблема, чи з тим, що вона притаманна саме вам?
Вважаєте довжину речень несуттєвою? Тоді прочитайте речення Віктора Пєлєвіна: «Причина помилки живих істот у тому, що вони вважають, ніби помилкове можна відкинути, а істину можна осягнути, але, коли осягаєш себе самого, помилкове стає справжнім, і немає ніякої іншої істини, яку треба осягати після цього».
Скільки вам знадобилося повторних перечитувань, щоб зрозуміти сенс цієї цитати зі «Священної книги перевертня»? Або ви не стали перечитувати, тому що не захотіли напружуватися. Навіть такий талант, як Пєлєвін, не здатен подолати прокляття занадто довгих речень. Інша справа, що письменник не намагається стати зрозумілим усім. Тоді як політичні тексти мають бути прості та дохідливі (не плутайте з примітивними).
На занадто довгі речення інколи страждають навіть ті, хто знає про проблему та намагається її уникнути. Та більшість навіть не знають, що страждають на цю проблему.
У нас зі шкільних років привчають до того, що складнопідрядні та складносурядні речення прояв глибоких знань. Ця псевдорозумність посилюється в університетах, де в курсових та дипломах закріплюється стиль, в якому багатослівність маскує відсутність сенсів.
Такий стиль «пустопорожнього лиття води» був притаманний радянській епосі. Але він повністю неспроможний в умовах вільної конкуренції.
Проведемо простий і приємний експеримент. Прочитайте ці вислови одного з найвидатніших політиків минулого тисячоліття Уїнстона Черчілля та порахуйте, скільки з цих сентенцій ви чули або читали раніше:
«Мої смаки прості. Я легко задовольняюсь найкращим».
«Кращий аргумент проти демократії пятихвилинна розмова із пересічним виборцем».
«Успіх це здатність крокувати від однієї невдачі до іншої, не втрачаючи ентузіазму».
«Хочете, щоб у суперечці ваше слово було останнім? Скажіть опонентові: Мабуть, Ви маєте рацію».
«Песиміст бачить труднощі у кожній можливості; оптиміст бачить можливість в кожній трудності».
«Я оптиміст. Не бачу особливої користі бути кимось ще».
«У вас був вибір між війною і безчестям. Ви вибрали безчестя і тепер отримаєте війну».
Багато разів проводила цей експеримент у різних аудиторіях. Здебільшого впізнаваність становила від 5 до 7 висловлювань. До речі, люди часто не знали, що автором цих висловів був Черчілль, але пригадували їхній зміст.
Вважаєте, що секрет популярності цих висловів у таланті Черчілля, лауреата Нобелівської премії з літератури, а довжина речення тут ні до чого? Тоді прочитайте наступний уривок:
«Одна журналістка запитала Уїнстона Черчілля:
Невже Вам не приємно усвідомлювати, що кожного разу, коли Ви виступаєте з промовою, зал забитий натовпом?
На що мудрий політик відповів:
Приємно, і навіть дуже. Але кожен раз, коли я бачу повний зал, я не можу не думати про те, що, якщо б я не виголошував промову, а піднімався на ешафот, глядачів зібралося б удвічі більше».