Одним словом, Петро не вельми пристосований помякшувати конфлікти, швидше за все він намагатиметься приховати свою вразливу душу за якою-небудь маскою. Нерідко такою маскою стає цинізм, у більш помякшеному вигляді це проявляється в іронічності й глузливості, може бути, що Петро перетвориться на замкнуту людину, знаходячи віддушину в книгах, музиці, творчості або в спілкуванні зі справді близькими йому людьми, яких у нього буде не так уже й багато.
Цікаво, що при всій своїй вразливості Петро часто вважає за потрібне говорити людям в очі те, що він про них думає, не помічаючи, що аналогічні дії оточення щодо нього є джерелом його власних трагедій. Якщо Петро навчиться розуміти людей, то звільнить себе від безлічі тяжких переживань і прекрасно зможе проявити світлі сторони свого характеру, які забезпечать йому вдалу долю, щасливу родину і безліч справжніх друзів.
У виборі дружини не поспішає, довго оцінює чи відповідає обраниця його ідеалу. Одна з основних вимог до жінки бути вірною, інші якості для Петра не настільки важливі. У ревнощах може бути нестриманим. Дуже любить свою матір, і тому дружині Петра доведеться рахуватися із впливом свекрухи на вчинки чоловіка. Домашньою роботою займається час від часу.
Петро був сьомою дитиною (за деякими даними, у родині священика народилось 1012 дітей). Імя матері майбутнього поета вдалося встановити зовсім недавно місцевим краєзнавцям завдяки віднайденому запису в метричній книзі Покровської церкви, яка зберігається в Черкаському обласному архіві: «Січень 1802 р. хоронив Григорій Ромаданов по обряду християнському Уліану. Померла священика Петра Артемовського дружина. Від роду пятдесят чотири роки». Отже, коли Петрові виповнилося 12 років, він залишився без матері. Цим, мабуть, можна пояснити і не вельми заможне життя спудея Київської бурси.
Весною і влітку родина жила на хуторі Піщаному. Тут Артемовські господарювали. Звідси і з подвіря, і з вікна рідної домівки хлопчик милувався незвичайної краси краєвидами: зеленими луками, що стелилися від смужки поля аж до тихоплинної Вільшанки та Кучугурів, які виднілися віддаля Хлопцем бігав він по пагорбах, порослих духмяними травами-зіллям, знав безліч казок, пісень. Оця казкова, райська природа, серед якої зростав, творила його душу, бентежила чутливий допитливий розум. Він відчував подих і порив вітру, шепіт трав і листя, скрипіння дерев, спів соловя, жайворонка
Звісно, що на шістдесяти десятинах землі роботи було доволі. Вочевидь, на луках випасалася худоба, і табуни гусей та качок (навіщо ж тоді ставок?) водилися, був і сінокіс. Якась частина розорювалася, там вирощувалася городина, хліб. Дещиця зерна йшла на продаж
Початковою освітою малого Петра займався батько, навчаючи разом з іншими дітьми городищан у парафіяльній школі. Одинадцятирічного сина батько відправляє вчитися до Києво-Подільської бурси, а згодом до Київської академії, що була на той час єдиним загальноосвітнім усестановим навчальним закладом, до якого, крім дітей місцевої знаті й козацької старшини, приймали навіть селян. Академія давала нижчу й вищу освіту; повний курс навчання тривав у ній дванадцять років.
У 1615 р. у м. Києві на кошт шляхтянки Галшки Гулевичівни на подарованому Київському братству земельному наділі на Подолі було засновано братську школу. Маючи підтримку від Війська Запорозького, й зокрема гетьмана П. Сагайдачного, школа привабила вчителів із Львівської та Луцької братських шкіл, які почали тут працювати. У 1632 р. з ініціативи київського митрополита П. Могили відбулося обєднання Київської братської та Лаврської шкіл, у результаті якого було засновано навчальний заклад Києво-брат-ський колегіум з новою системою освіти. Як і в єзуїтських навчальних закладах, тут вивчали математику, початки природничих наук, елементи медицини, особливу увагу приділяли вивченню мов польської та латини.
Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 р. колегія отримала статус академії та рівні права з Ягеллонським університетом. Під час входження Гетьманщини до складу Московського царства академія зберегла свій статус, який був підтверджений у грамотах російських царів Івана V (1694 р.) та Петра I (1701 р.).
Якість освіти й авторитет академії приваблювали іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. З моменту заснування Києво-Могилянської академії з її стін вийшло багато випускників, серед яких і відомі діячі: гетьмани І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Скоропадський, І. Самойлович; архітектор І. Григорович-Барський, композитори А. Ведель та М. Березовський, філософ Г. Сковорода, науковець М. Ломоносов.