Документально засвідчено, що засновником роду по батьківській лінії був учасник Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького Яків Лисенко, який жив у першій половині XVII ст. і брав активну участь у війні 16481657 рр. Весь родовід Лисенків простежений у документах, що зібрані у справі для підтвердження їхнього дворянського походження, яка зберігається у фонді Департаменту Герольдії (тобто державної структури, яка у дорадян-ські часи, власне, і розглядала усі ці справи на предмет їхньої достовірності). Історичні документи вказують, що всі чоловіки лінії роду Лисенків аж до Віталія Лисенка офіцера кірасирського полку і батька композитора були людьми військовими та завжди займали в армії досить високі становища. А ось майже всі нащадки стали музикантами.
По материнській лінії рід Лисенків, за сімейною легендою, походив від турецького Булюб-баші. Племінниця композитора Людмила Старицька-Черняхівська із замилуванням згадувала оповіді батька Миколи Віталія Лисенка: «Людя, казав він мені, слухай і запамятай гаразд історію твого роду. З історії Булюбашів мені подобався тільки один епізод, що основоположникові цього роду, турецькому Булюб-баші, султан за якусь провину прислав шовкового шнура, щоб той повісився, але розумний баша не вволив султанової волі і дременув в Україну, де пристав до козацького війська». Бездітний нащадок турецького Булюк-баші, маршалок М. П. Булюбаш, був дядьком Миколкової матері Ольги Луценко.
З 70-х рр. XVII ст. з джерел вибудовується родовідна лінія Лисенків, коли онук Вовгури Лиса, рідний прадід рідного діда Миколи Лисенка колишній Чернігівський полковник Іван Якович Лисенко (нар. до 1633 року помер 25. Б1699), стає на чолі Переяславського полку (16771678, 16901692), 1671 р. отримує універсалом гетьмана Д. Многогрішного дворянські та майнові права; 1674 р. стає наказним гетьманом. Він брав участь у Чигиринських, Кримських (1687 та 1689 рр.) походах, поході на Азов (1696); 1689 р. отримав універсал гетьмана Івана Мазепи на село Осьмаки з млинами на річці Мена та село Дягове на Чернігівщині. З цього часу шляхетським гербом Лисенків стає зображення: перехрещені шабля й стріла на золотому щиті, над яким шолом з короною й страусовими перами.
Син Івана Яковича Лисенка Федір Іванович розпочав службу в поході під Казикерменом при імператорі Петрові І, який «височайшим указом» за вірність і відданість, за сміливість і кмітливість у боях нагородив його землями на Полтавщині. Правда, цю нагороду села Галицьке та Кліщинці герой Полтавської битви одержав уже по смерті царя, у 17З7 році (у той час ці села і земля навколо називались «зрадницькими», бо належали одному з спільників гетьмана І. Мазепи, старшині Лубенського полку Новицькому); брав участь у Гилян-ському (1726), Кримських, Польських, Дербентському та ще одному Кримському (1735) походах; з 1741 р. й до своєї смерті займав посаду генерального судді; у жовтні 1746 р. учасник делегації, «обраної від народу малоросійського» (у складі генерального обозного Якова Юхимовича Лизогуба, бунчукового товариша Василя Гудовича і генерального хорунжого, мемуариста Микола Ханенка), щоб поздоровити імператрицю Єлизавету Петрівну із шлюбом її племінника й великого князя, згодом імператора Петра ІІІ, з Ангальт-Цербстською принцесою, майбутньою імператрицею Катериною ІІ. Їхні «вітання» роз-тяглись на кілька років. Цей час українські дипломати витратили на клопотання про відновлення в Україні гетьманства. Наслідком їхніх заходів 22 лютого 1750 року в Глухові відбулась церемонія обрання нового гетьмана Кирила Розумовського. Серед синів і зятів Федора Івановича було 12 козацьких сотників та інших козацьких чинів.
Федорова сестра Агафія Іванівна вийшла за Данила Васильовича Забілу (бл. 1657 не раніше 1748) особу, на жаль, малоприємну, яка писала доноси то на гетьмана Івана Мазепу, то на гетьмана Івана Скоропадського. Внаслідок першого його засудили простісінько до страти, але помилували. Другий донос завів його до Архангельська. Наприкінці 1720-х років, перебуваючи у Москві, Данило Забіла подавав якусь записку про необхідність реформ у суспільному ладі України, але зміст цієї записки так само досі не відомий.
Наступне, четверте покоління Лисенків увійшло в смугу мирного, розміреного життя. Федір Лисенко мав шістнадцять дітей, які тяжіли більше до господарства. 1751 р. у родину увійшов такий визначний діяч, як генеральний писар, дійсний статський радник Василь Григорович Туманський (17231809), який одружився з Уляною Федорівною Лисенко (померла 1809). Їхній син Федір Васильович став відомим письменником і перекладачем.