Був сірий туманний листопадовий вечір, коли ми, залишивши свої речі в містечку, підходили до старовинної ізольованої ферми, в якій жив Ферґюсон. Сам господар чекав нас у великій центральній залі. У стародавньому каміні палав вогонь На стінах висіла старовинна зброя. Раптом Голмс обернувся.
Ого, сказав він, а це що таке?
У корзині в кутку лежав собака. Він повільно встав і підійшов до свого господаря. Тварина ступала з важкістю. Її задні лапи рухалися якось дивно, а хвіст був опущений униз. Вона лизнула руку містера Ферґюсона.
Що ж це таке, містере Ферґюсон?
Собака!
А що з ним?
Це загадка навіть для ветеринара. Щось на кшталт паралічу Якийсь дивний менінгіт, пояснив лікар.
Темні очі собаки зупинилися на нас. Він, безумовно, розумів, що розмова про нього.
І це сталося раптово?
За одну ніч!
Давно?
Десь місяців чотири тому.
Дуже цікаво. Дуже показово
Що ви бачите в цьому, містере Голмс?
Підтвердження своїх думок!
Змилуйся, Господи, про що ви думаєте, містере Голмс? Можливо, усе це для вас лише цікавий ребус. Але для мене це питання життя та смерті. Моя дружина злочинець, моє маля у постійній небезпеці Не бавтеся зі мною, містере Голмс! Усе це дуже серйозно.
Він весь аж тремтів. Голмс по-дружньому взяв чоловіка під лікоть.
Боюся, вам буде дуже важко, якщо не вирішити цю загадку, сказав він. Я хотів би пошкодувати вас, наскільки це в моїх силах. Зараз нічого більше сказати не можу, але сподіваюся, що закінчу цю справу, перш ніж залишу вашу оселю.
Дай Боже, містере Голмс!.. Даруйте, джентльмени. Я піду нагору в покій дружини й зясую, чи немає там якихось змін.
Минуло кілька хвилин.
Коли наш господар повернувся, з його темного обличчя неважко було здогадатися, що все було, як і раніше. З ним прийшла висока, худорлява та смаглява дівчина.
А чай готовий, Долорес? спитав Ферґюсон. Простежте, щоб вашій господині нічого не бракувало.
Вона дуже хвора, заридала Долорес, обурено дивлячись на Ферґюсона. Вона не хоче їсти. Вона нездужає Потрібен лікар. Я боюся залишатися з нею без медика.
Ферґюсон питально поглянув на мене.
Я буду дуже радий чимось допомогти
Чи забажає леді прийняти доктора Ватсона?
Я й не питатиму її! Їй потрібен лікар Ходімо зі мною!
Вже йду!
Я пішов за дівчиною, котра схвильовано вела мене якимось звивистим коридором. Ми підійшли до масивних, обкутих залізом дверей. Поглянувши на них, я подумав, що Ферґюсонові нелегко було б проникнути в кімнату своєї дружини силою. Дівчина витягнула ключа з кишені, і важкі дубові стулки рипнули на петлях. Я увійшов, і покоївка шпарко замкнула за мною двері.
Без сумніву, жінку, котра лежала на ліжку, била пропасниця. Вона, здавалося, перебувала в напівпритомному стані, та коли я увійшов, підняла на мене свої прекрасні, але змучені очі. Побачивши незнайомця, жінка, либонь, заспокоїлася й опустилася на подушки.
Я підійшов до хворої, сказав кілька підбадьорливих слів. Вона не рухалася, поки я перевіряв пульс і міряв температуру. У мене склалося враження, що її недугу викликало сильне нервове потрясіння.
Вона лежить так уже цілий день, навіть два дні. Боюся, що вона помре! зронила покоївка.
Жінка обернула до мене своє розпашіле гарне обличчя. Де мій чоловік?
Він унизу й хотів би вас бачити.
Не хочу його бачити! Не бажаю.
Здавалося, вона починає марити.
Злий дух! Що маю робити з цим бісом?
Чи не можу я чимось допомогти?
Ні! Ніхто не може мені допомогти! Все скінчено Все згинуло Що б я не робила, усе згинуло
У цієї жінки була дивна фантазія. Я ніяк не міг уявити собі милого Боба Ферґюсона нечистою силою.
Ваш чоловік палко кохає вас, сказав я. Він дуже непокоїться через те, що трапилося.
Красуня знову зупинила на мені свій погляд.
Він кохає мене! Ага!.. А хіба я його не люблю? Я приношу себе в жертву, щоб не розбити йому серце. Ось як я його кохаю. А він міг подумати, міг сказати про мене таке
Він такий нещасний. Але він не може зрозуміти!
Він не може зрозуміти? А мав би повірити!
Не хочете побачитися з ним? знову поцікавився я.
Ні, ні. Не можу забути його жахливих слів! І його погляду. Не хочу бачити його. А тепер ідіть Ви нічого не можете для мене зробити. Скажіть йому лише одне: я хочу бачити свою дитину! Маю на це право. Це єдине, що маю йому сказати.