Усе не так погано, пояснював я.
Але звучить жахливо, сказала вона. І я хочу, щоб ти взяв мене із собою на ці вихідні, аби я побачила все на власні очі.
Погані знаки були скрізь, але якби я їх тоді побачив.
Ти впевнена? запитав я. Я про те, що це жахлива Середня Америка.
Звичайно, я впевнена. Цікаво подивитися, як там живуть люди.
Її неможливо було зупинити. Хай там як, але я мав довести, що Томас Вулф помилявся: вороття додому є, особливо коли хтось тримає ножа біля твоїх ребер18.
Шлях до міста був довгий. Вероніка постійно скаржилася. Коли ми приїхали, біля дверей нас зустріла моя мама, вдягнена у свою звичайну сукню з квітковим візерунком, із повязаним через шию білим фартушком. Вона поцілувала мене в обидві щоки, а потім узяла мене за руку й відійшла, наче оглядала, чи не пошкоджено товар.
Мамо, ти сьогодні гарно пахнеш, сказав я.
Ти так говориш, ніби в інші дні я пахну погано? запитала вона.
Ні, я просто кажу, що запах приємний. Ти чекаєш на когось особливого?
Вона засміялася.
Ах ти ж дурнику.
Вероніка тицьнула мене в ногу.
Ой, промовив я, де ж мої манери? Мамо, це Вероніка.
Мама пильно подивилася на неї, стиснувши губи.
Господи милосердний, сказала вона, ця дівчина напівготовий маленький пончик, і хлопець має вкритися тефлоном, аби вона не пристала до його пательні.
Я зашарівся і промовив:
Мамо, пригальмуй.
Вероніка звела на мене довгий і проникливий погляд.
«Пригальмуй?» запитала вона. Ти щойно сказав «пригальмуй»? Я відчув, як почав бліднути.
Ми пройшли крізь кухню, де готувалася вечеря. На всіх чотирьох конфорках стояли казанки, цокав таймер, а кожен дюйм столу був укритий їжею.
Однак Вероніку це не вразило. На її обличчі було написано: «Під цим дахом мешкає на сто відсотків біла родина, яка, імовірно, походить від шлюбів між двоюрідними братами й сестрами».
Наша вітальня була оформлена в стилі «смітник». Камяний камін, кавовий столик із примірниками журналів про риболовлю та полювання, а над каміном висіла голова оленя. Навпроти телевізора спав батько, збоку схожий на корову, яку накачали седативними препаратами.
Вставай, Арнольде! гукнула мама. У нас гості.
Я встав, пробурмотів тато, виймаючи з кишені вставну щелепу.
Батько був одягнений як для вечері. І для роботи, якщо доведеться. На ньому була синя сорочка з рукавами, які наче відірвало динамітом, джинси і грубі чорні черевики він усюди носив таке вбрання.
Я зайшов до кухні перевірити, як там вечеря. Коли я повернувся, Вероніка з татом щось завзято обговорювали.
То чим ви заробляєте на життя, містере Геблі? запитала вона.
Я лісоруб.
«О ні, подумав я. Зараз почнуться проблеми». Я відчув, як усередині все почало перевертатися догори дриґом, як «Титанік».
Лісоруб? перепитала вона. Це правда?
Батько знизав плечима.
Це не таке вже й велике діло. Воно й наполовину не таке захопливе, як звучить.
З кухні вийшла мама, тримаючи в руках довгу виделку.
Не давай йому себе збити з пантелику, дорогенька, сказала вона. Цей чоловік обожнює рубати дерева. Він зайде так далеко, що зрубає все до останнього деревця, якщо його не спинити.
Посмішка Вероніки була схожа на свіжий шрам на місці рани.
То ви говорите, до останнього деревця?
О, я люблю запах тирси, сказав тато. До того ж хтось має рубати дерева, доки ті кляті захисники природи не прикриють це діло.
І це спрацювало. Не сказавши нічого, Вероніка схопила свою куртку і попрямувала до дверей.
Зачекай! прокричав я, але було занадто пізно. Вона всілася за кермо моєї вантажівки і помчала геть, зникаючи в хмарі пилу.
Минуло трохи часу, доки не розвіявся мій смуток. Приблизно хвилин пять. Тоді я взяв пиво і сів навпроти телевізора. Показували приголомшливий поєдинок із реслінгу. Боєць у костюмі змії заплигнув на шию супротивникові. Я розслабився і посміхнувся, відчуваючи, що нарешті я вдома.
Тімоті Мартін15
Мій найгірший і найкращий Великдень
Великдень детально розкриває красу, рідкісну красу нового життя.
С. Д. ҐордонЗавжди кажуть: «Усе стається тоді, коли цього очікуєш найменше». Я ніколи в це не вірила. Особливо в Лос-Анджелесі. Я прожила тут десять років, і за цей час побачення були одним із моїх улюблених і не дуже улюблених хобі.