Вона запитала: «Ти не хочеш залишитися?»
Я пробурмотів: «Я гадав, ми йдемо до»
«Я хочу піти на вечірку, перебила вона. Тоді можемо попрощатися. Ренді простягла руку із залишками французького сендвіча. На добраніч, молодчику». Уся чуттєвість зникла з її обличчя, наче вітаміни з несвіжого апельсинового соку. За мить Ренді вже не було.
Щонеділі мій домовласник улаштовує безкоштовний бранч14. Приходило щонайменше десятеро людей, аби поїсти лосося з вершковим сиром і бубликами. Хтось запитав мене, як я провів вихідні. Я почав розповідати історію про Ренді, але після трьох речень почув, як відбивалося луною: «Ліга плюща». «Ліга плюща». «Обід». «Обід». «Дзеркала». «Дзеркала». «Дипломи». «Дипломи».
Але це було не відлуння. Хтось і далі провадив, коли я зупинився. «Погане кіно». «Вечірка». «Десять доларів». Хтось біля кавової машини на протилежному боці кімнати розповідав іншій групі сусідів, що відбувалося на його побаченні вчора ввечері.
«Вибач, звернувся я до оповідача, ти зустрічався з дівчиною на імя Ренді?»
Звичайно, це була вона. Джонатан ознайомився зі світом Ренді й усіма тими пурпуровими стінами, дипломами і дзеркалами. Його також не пригостили обідом. Натомість відгадайте вона хотіла подивитися «Банду доберманів». Джонатан повернувся додому голодний. Я заповажав його, бо він також відмовився платити десять доларів за вхід на вечірку, а ще визнав, що Ренді віддала б перевагу йому, а не мені, бо Корнельський університет, у якому він навчався, входить до «Ліги плюща».
Завдяки цьому спільному досвіду спілкування з Ренді ми з Джонатаном потоваришували. Разом гуляли Лос-Анджелесом, робили спільні вкладення, а також пішли на подвійне побачення із жінками, які насправді хотіли вечеряти, коли стемніє. Десять років по тому я танцював на його весіллі.
Хоча від нашого знайомства з Ренді минуло вже понад тридцять років, ми з Джонатаном і досі у захваті від неї. Вона була особливою. Кожен, хто здатен дивитися «Банду доберманів» два вечори підряд, має володіти якоюсь унікальною рисою, що відрізнятиме його від нас. Гав!
Ентоні Дж. Мор13
Онлайн-знайомства
Чому б не ризикнути? Хіба від цього не отримують результатів?
Френк СкалліЯ не хочу ні з ким зустрічатися. У мене чудове життя. Чоловік лише все заплутає. До того ж чи не думаєш ти, якщо Бог схоче, аби я вийшла заміж, то пошле мені саме ту людину в саме той час?
Моя подруга скептично дивилася на мене крізь пару від чашки з капучино.
Тобі коли-небудь спадало на думку, запитала вона, що Бог хоче, аби ти шукала ту людину? Звісно, у тебе є карєра вчителя, будинок, біглі15 і незалежність. Можливо, гарні стосунки додадуть іще розкоші у твоє чудове життя.
Я закарбувала цей вислів глибоко у своїй памяті. Кілька наступних тижнів я час від часу згадувала його, вивчала й молилася про це. Одного дня під час цього ритуалу я помітила, що слова моєї подруги пустили коріння в моїй душі й поширилися, як мята в саду, отже, ігнорувати їх більше не можна було. Я згадала про Авраама. У Біблії говорилося, що він послав свого слугу на пошуки дружини для свого сина, Ісаака. Авраам не сидів склавши руки і не чекав, доки у двері його намету постукає молодиця. Його план передбачав обдумані дії.
Гаразд, Господи, взялася благати я, якщо ти хочеш, аби я шукала чоловіка, то скажи мені, будь ласка, де і як розпочати пошуки, бо я припускаю, що бари, нічні клуби не твої улюблені місця.
Повернімося в 1970 рік. Мені було шістнадцять, і в усьому, що стосується флірту й побачень, я була геть нетямуща. Єдиною порадою від мами стосовно хлопців було: «Ніколи не дзвони хлопцеві по телефону! Ти ж не хочеш, аби він думав, що ти нестійка?»
Нестійка, як що? Як драбина?
Хоча я й не була згодна зі своєю мамою, але до її поради все-таки прислухалася. Настала нова ера. Мантра 60-х про вільне кохання досі виникала в дискотечному середовищі; жінки палили свої бюстгальтери в багаттях четвертого розміру; а сигарети «Вірджинія Слімс» проголошували: «Ми стали ще довші, крихітко». А я сиділа, застигла в часі, зі своїм рожевим телефоном принцеси й чекала, доки зателефонує принц. Протизаплідні пігулки дали жінкам свободу, але я вважаю, що свободу насправді дав мікрочип. Мама казала мені не телефонувати хлопцеві, але ж про імейл вона ніколи нічого не казала.