Це мало б його насторожити. Але Яцек невимушено відповів:
Ти найкраща дружина в світі. Повір, я працюю тут як віл, з ранку до вечора. До побачення, кохана.
До побачення, Яцеку. До зустрічі.
Я поклала трубку і не могла стримати усмішки. Отже, він не втік од мене! Він все-таки мене кохає! Хто зна, може, затримка з поверненням якось повязана з отим його скандальним одруженням? Так чи так, а розмова ця дуже мене заспокоїла.
Щодо різниці її ініціалів з написаною під листом літерою «Б», то тут у мене враз зникли якісь суперечності. Адже літера «Б» могла бути скороченням пестливого наймення: Бессі, Бетсі, Бет, Бес або ж Бетті. Англійці дуже часто називають в такий спосіб своїх Елізабет. Яка вона з виду ото найважливіше. Вона запевне старша од мене. Але чи досить вона вродлива, щоб зі мною суперничати? Адже в цій справі важить не тільки те, чи погодиться вона зникнути, одержавши певну суму грошей, але й те, чи не схоче Яцек до неї вернутися. З телефонної розмови з ним я могла дійти висновку, що він такого наміру не має. А проте хто знає, чи не зуміє та жахлива жінка примусити його змінити своє рішення. О, вона дуже помиляється, коли думає, що я легко зречуся своїх прав! Врешті-решт, я не зупинюся навіть перед скандалом. Навіть перед тим, щоб втягнути в цю справу батька.
Мій добрий настрій зіпсувала думка: коли моя суперниця багато років тому покинула Яцека, він, певне, кохав її або принаймні вона мала на нього такий вплив, що залишилася в його памяті як щось здобуте і втрачене, а отже, тим більше бажане. Важко сказати, чи не оживе тепер у ньому те почуття.
Я боялася, що вже не застану Тоннора. Одначе він був дома і відразу впізнав мій голос.
Я чекав вашого дзвінка, сказав привітно.
Не думайте, будь ласка, наголосила я, що я подзвонила б вам, якби не забула у вас Гальщиних листів. Ідеться про неї і тільки про неї. Чи могла б я прийти до вас зараз? Себто десь за півгодини?
Зробіть ласку.
Він знову відчинив мені сам. Привітався як добрий знайомий. Ці досвідчені спокусники таки вміють поводитися з жінками.
Перепрошую за розгардіяш. Лиш годину тому одержав нові платівки з Лондона. Отож слухав собі. Зараз я приберу. Деякі просто чудові. А ви любите музику?
Я не мала приводу заперечувати.
Добре, що в нас однакові уподобання. Ось послухайте це.
Він поставив справді гарну річ, якої я ще не знала.
Це все останні новинки, пояснив він, збираючи решту і складаючи на поличку біля патефона. Є люди, які вважають, ніби співати найкраще італійською мовою. Щодо мене, то я не поділяю цієї думки. Кожна мелодія, кожен різновид музичної фактури потребує іншої мови. Правда ж? А отой гарний «мерседес», в якому я бачив вас сьогодні вранці на Модлінському шосе, ваш власний?
Ви мене бачили?
Мигцем. Поруч з вами сидів якийсь пан, але я не встиг його роздивитися. Дуже шкодую. Дізнався б, який у вас смак. Та, на жаль, ви їхали дуже швидко. І так через вас мало на хуру не наскочив.
Я зробила байдужу міну.
Якщо ви придивляєтеся до всіх жінок у зустрічних машинах, то колись напевно так і буде.
Я бачу, ви вважаєте мене за донжуана.
За донжуана? Ні, даруйте. То було б надто високе звання. Скажімо, за звичайного спокусника.
Ви помиляєтеся. За все своє не дуже коротке життя я знав багатьох чоловіків. Одначе не бачив ще жодного спокусника. Я б пишався, якби міг вважати себе за виняток. То навчіть же мене принаймні, як заслужити хоч це найнижче звання.
Він злегка нахилився до мене і з усміхом в очах якось дивно розглядав мене. Я опанувала себе й перевела розмову в безпечніше річище.
Не маю педагогічних здібностей. І запевняю вас, що не для того забираю ваш час. Я прийшла сюди, аби взяти листи своєї приятельки.
Ах, справді! Листи
Він неквапливо підвівся і вийшов до сусідньої кімнати. Одначе повернувся не з листами, а з пляшкою та двома чималими келишками.
Щодо листів, почав він, то справа дещо ускладнилася. Чи не випєте філіжанку кави?
Не чекаючи на мою відповідь, він натиснув кнопку дзвінка.
Красно вам вдячна, але я поспішаю.
Я зважив на це, тому кава вже готова. Ви розумієте, я таки справді хотів віддати вам ті листи, але, на жаль, виникла обставина, яка поламала мої плани. Ви розмовляєте по-французькому?
Я одразу збагнула, чому він про це спитав. Десь у глибині помешкання відчинилися двері, і за мить до кімнати ввійшла покоївка з тацею. Її вигляд вразив мене. Просто непристойно, щоб молодий мужчина тримав у себе таку покоївку. Вона, звичайно, не була класичною красунею (дівчата такого типу рано поганіють на виду), але поки що мала вельми гожий вигляд. Тендітна брюнетка з кирпатим носиком і свіженьким личком. Поводилася вона як уроджена й досвідчена кокетка, хоч їй навряд чи було двадцять років. А найгірше те, що кожен її рух справляв враження цілком природного.