Ваша величносте! Ваша величносте! Французи напали на наш табір! Розвідка доповідає, що герцог Брабантський із кількома тисячами списів у півльє!
Король ще мить дивився на зброєносця, не усвідомлюючи в гарячці бою значення його слів.
Нам не втримати два фланги і бранців, глухо зауважив Кларенс.
Обличчя короля горіло, як у пропасниці.
Убити неважливих полонених! наказав він.
Джури кинулися доносити наказ.
Як вони знатимуть, хто важливий, а хто ні? спитав раптом блідий Кларенс.
Самі розберуться.
Тут англійці побачили, що французи почали третю атаку. Коні вже не могли продертися крізь щільні завали тіл, деінде утворились стіни висотою з чотирьох-пяти мерців, ряди знову порушились, залишок третього війська накивав пятами. Лучники зупинили напад і французи відступили. Тоді король Англії, зібравши навколо себе братів і декілька сотень вершників, сам повів військо у бій. Французи не чекали такої зухвалості, тому більшість із переляку навіть не намагалась опиратись. Англійська піхота вже кинулась на поле бою грабувати вбитих. Більшість мертвих сеньйорів лишилася у самісіньких сорочках. Так і лежали білоногі, з перемазаними брудом та кровю обличчями, посіченими руками, розрубаними головами, розпоротими животами у дивних обіймах смерті, наче грішники, яких після Останнього суду янголи сонмами скидали у пекло.
Дехто ще вперто боронився. Але англійці у якомусь запалі били влучно, смертельно й немилосердно. Наче хотіли відомсти за свої голодні, холодні, вимочені дощем дні та ночі.
Король Англійський помітив, що якийсь лицар бється із останніх сил, хоч на нього напало не менше пятьох. Його величність зацікавлено підїхав ближче, наче хотів подивитись травлю кабана на ловах. Побачивши короля, француз відпустив меч:
Здаюся! Я герцог Алансонський!
У ту ж мить два мечі врізались у тіло сердешного герцога. Той глухо скрикнув і впав замертво. Огидна смерть для нащадка французьких королів. Його вбивці якось винувато озирнулись до короля Генрі, він криво усміхнувся й промовив, як на проповіді:
На все воля Божа
Філіпп відчував лише руки на своєму тілі жадібні та злочинні, які зірвали навіть ланцюжок із хрестиком, познімали з відпружених, безвольних пальців каблучки. Філіпп застогнав, перед очима стояв червонуватий туман, із якого виринали чужі, безжальні руки.
Живий! Бач, бретонець!
Ті чужі руки вихопили його, винесли зі сталевої важкості у легкість червонуватого туману. Кілька притомних ляпасів. В обличчя плеснули водою, Філіпп облизав потріскані вуста розжареним, пекучим язиком. Очі злиплись від засохлої крові. Важко розплющились, наче вдруге народились. Світло Небо День
Хто ти?
Викуп даєш?
Погляд Філіппа впав на землю, на купи мертвих тіл, трупи коней, заляпані кровю, брудні прапори. Він похитнувся, вуста його затремтіли. Прюнель намагався щось сказати, але не міг і слова з себе вичавити. Хіба не занадто для нього? Кров із рани суцільно пройняла сорочку під обладунком, було холодно, а у Філіппа вже починалась гарячка.
Хто ти, чорти б тебе забрали?
Голос зник, сил немає. Знову ті мертві, їхні закривавлені обладунки, білі ноги вже пограбованих, сморід розпоротих нутрощів, застиглі у вічному подиві очі, завмерлі в останньому крику вуста, втрачена зброя, зігнуті шоломи, поганьблені прапори. Перед очима мізки, що витікають з-під шолома конетабля, безпорадна бойова рукавичка герцога Орлеаського, увігнутий ударом палиці обладунок графа де Рішмона. Звідусіль пахне свіжою кровю, як на бичачій бойні. Нудота підступає до горла, стискаючи подих та шлунок.
Англієць замахнувся мечем, Філіпп уже не боїться, його божевільні яскраво-зелені очі застилають сльози. Там, десь попереду, піднімають трофеї бургундські прапори, поруч два мертвих лицарі: Невер і Сен-Поль, брати герцога Бургундського, він упізнав їх лише за гербами на кірасах. На поле стервятниками злетілись англійські солдати Що сталося? Чому так довго? Чому він досі живий? Навіщо? Що він зробив? Чому той меч завмер? Філіпп не почув, як другий англієць зауважив:
Це герб графа де Рішмона. Його господаря полонив сам король. Іди спитай, чи потрібен графу його джура. Присягаюсь, отримаєш добрі гроші. Як не потрібен дай мені знак рукою, я його тут і добю.
Англієць щось закричав, і другий штовхнув Прюнеля уперед. Той ішов хитаючись, ледве притомний. Його заштовхнули у якийсь намет. Побачивши перевязаного Артюра де Рішмона із закривавленим, посіченим обличчям, хлопець упав на коліна.