Таки Замостя він нікому не віддасть, говорив пан Заглобa, повертаючись до своєї квартири із Скшетуськими і паном Володийовським. Ви зауважили, панове, як ми один одному сподобалися. Добре нам у Замості житиметься, і мені, і вам. Ми з паном старостою настільки притерлися, як жоден столяр краще не припасує. Добрий пан. Гм!.. Якби був моїм пугіналом і якби його на поясі носив, то часто би його об брусок гострив, бо він трохи тупий. Але добрий чоловік, цей не зрадить, як ті сучі сини біржанці. Ви вважали, що магнати проковтнуть старого Заглобy. А дзуськи. Заледве Сапєги спекався, а вже другий лізе. Але цього я настрою, як контрабас, і таку на ньому арію шведам зіграю, що до смерті під Замостям дотанцюються. І накручу його, як ґданський годинник із курантами.
Дальшу розмову перервав гомін, що долітав із міста. За хвильку знайомий офіцер швидко промчав повз співбесідників.
Стійте! закликав пан Володийовський. Що там?
Заграву з валів видно. Щебжешин горить! Шведи вже тут!
Гайда на вали, шановне панство! запропонував пан Скшетуський.
Йдіть, а я подрімаю, бо мені завтра сили будуть потрібні, відмахнувся пан Заглобa.
Розділ III
Тієї ж ночі пан Володийовський виїхав із розїздом і над ранок привів кільканадцятьох язиків. Вони підтвердили, що шведський король власною персоною у Щебжешинi перебуває і незабаром уже стане під Замостям.
Утішився пан староста калуський цією звісткою, бо давно йому кортіло випробувати свої гармати і міцність стін на шведах. До того ж він вважав, і цілком слушно, що навіть якщо й доведеться все ж здатися, то все одно шведські сили застрягнуть тут на кілька місяців, а в цей час Ян-Казимир збере військо, приведе цілу орду на допомогу і по всій країні повсюдний і звитяжний опір підготує.
Якщо мені вже випала нагода, промовляв натхненно магнат на військовій раді, вітчизні та королеві хорошу послугу надати, то оголошую вам, що спершу підірву тут усе, перш ніж сюди шведський чобіт зайде. Хочуть Замойськогo силою взяти, гаразд! Хай беруть! Побачимо, хто кращий! Сподіваюся, панове, що ви мені старанно допомагати будете!
Ми готові голови покласти разом із вашою гідністю! озвалися хором офіцери.
Тільки б нас облягали, зауважив пан Заглобa, бо можуть і не наважитись. Шановне панство! Я, Заглобa, першу вилазку зроблю!
Я з дядьком! долучився Рох Ковальський. На самого короля нападу!
А тепер на стіни! скомандував староста калуський.
Пішли всі. Мури були, як квітами, жовнірами замаяні. Полки піхоти, такої чудової, що другої такої не було в усій Речі Посполитій, стояли в готовності один біля одного, з мушкетами в руках і поглядами, зверненими в поле. Мало служило там чужоземців, лише трохи пруссаків і французів, а в основному ординацькі селяни. Високі, дебелі, котрих у кольорові колети одягнули і на чужоземний кшталт вивчили, билися так само добре, як найкращі англійці Кромвеля. Особливо дужими виявилися, коли після обстрілу довелося якось кинутися врукопашну на ворога. Тепер виглядали шведів нетерпляче, памятаючи про свої колишні тріумфи над Хмельницьким. Біля гармат, довгі шиї яких витягувалися, наче з цікавістю, через бійниці в поля, служили переважно фламандці, до вогняної служби найпридатніші. За фортецею вже, по той бік рову, вертілася хоругва легкої кавалерії, у безпечній зоні, бо під прикриттям гармат і можливістю миттєво сховатися в укриття. А так будь-якої миті її можна було блискавично скерувати туди, куди потрібно. Староста калуський обїжджав мури в позолочених обладунках, з таким же буздиганом у руці, і раз по раз розпитував:
А що, не видно ще?
І лаявся собі під ніс, коли йому звідусіль відповідали, що ні. За хвилину вельможа їхав уже в інший бік і знову питав:
А що? Не видно?
Тим часом важко було щось вгледіти, бо завіса туману розтяглася в повітрі. Лише близько десятої години ранку вона стала спадати. Голубе небо засвітліло над головами, горизонт очистився, і зараз же на західних мурах загукали:
Їдуть! Їдуть! Їдуть!
Пан староста, а за ним пан Заглобa і три адютанти магната жваво піднялися на наріжник мурів, з якого огляд був хороший, і стали дивитися в підзорну трубу. Трохи туману ще лежало біля землі, і здавалося, що шведські війська, котрі рухалися від Велончі, чвалали по коліна в цьому тумані, немовби виринаючи з розлитої води. Ближчі полки вже було чітко видно, так що неозброєним оком можна було розрізнити піхоту, яка рухалася стрункими шеренгами, і загони рейтарів. Ті, що були далі, натомість нагадували клуби чорної хмари, що насувається на місто. Повільно прибували полки, гармати, кавалерія. Видовище було прекрасне. Із середини кожного каре піхотинців стирчав угору дуже правильний чотирикутник списів. Між ними розвівалися різнобарвні стяги, найбільше було блакитних із білими хрестами та голубих зі золотими левами. Вони підійшли ще ближче. На мурах було тихо, а подув вітру доносив до захисників скрипіння коліс, дзенькіт зброї, тупіт коней і приглушений гомін людських голосів. Підійшовши на два постріли з фальконета, стали розтягуватися перед фортецею. Деякі піхотні каре розвалилися в безладні рої. Либонь, бралися за розкладання наметів і насипання шанців.