Тут генерал Форґель схилився панові старості з таким поклоном поваги, немовби істинному монархові, і замовк. У залі запанувала тиша. Всі очі втупилися в старосту.
Той же засовався, як зазвичай, на своєму позолоченому кріслі, губи надимав і строгий вигляд демонстрував. Врешті-решт, розставивши широко лікті, долоні поклав на коліна і, скидаючи головою, як норовистий кінь, промовив:
Ось що я вам скажу! Дуже вдячний його шведській величності за його високу думку, яку має про мої розум і почуття до батьківщини. Немає нічого для мене також милішого, ніж дружба такого ось магната. Але гадаю, що наші стосунки могли б такими ж залишатися, якби його королівська величність у Стокгольмі сиділа, а я в Замостю. Що скажете? Бо Стокгольм його величності, а Замостя моє! Що стосується почуттів до Речі Посполитої, то на мою думку, не тоді буде їй краще, коли шведи її землю топтатимуть, а коли з неї заберуться. Ось така-от рація! Не сумніваюся, що Замостя могло б його величності у вікторії над Яном-Казимиром допомогти, тому хочу сказати, щоб і ваша гідність знала, що я не шведському королеві, в саме Янoвi-Казимиру присягав, тому успіхів йому бажаю, а Замостя не віддам! Ось так!
Оце дипломатія! гмикнув пан Заглобa.
У залі почувся радісний гомін, але пан староста ляснув руками по колінах і розмови припинив.
Форґель сторопів і стояв, наче в рот води набрав, після чого став висувати нові аргументи. Він наполягав, трохи погрожував, благав, лестив. Як патока, пливла з рота його латина, аж краплі поту зросили його чоло, але все надаремно, бо після всіх своїх найкращих аргументів, таких переконливих, що мури зруйнувати могли б, чув завжди одну відповідь:
А я все одно Замостя не віддам, ось так!
Аудієнція затягнулася понад міру, наприкінці й зовсім стала надто обтяжливою для Форґеля, бо веселощі помалу охоплювали присутніх. Щораз частіше падало якесь словечко, якесь глузування то з вуст пана Заглоби, то з інших, після чого приглушені смішки озивалися в залі. Зрозумів нарешті Форґель, що доведеться вдатися до крайніх засобів, тому розгорнув пергамент із печатками, який тримав у руці і на який ніхто досі не звертав уваги, виструнчився та проголосив урочистим, чітким голосом:
За відкривання воріт фортеці його королівська величність (далі знову йшов довгий перелік титулів) жертвує вашій світлості Люблінське воєводство у спадкове володіння!
Здивувалися всі, почувши це, здивувався на мить і сам пан староста. Своєю чергою, Форґель став окидати переможним поглядом усе навколо, аж тут поміж глухої тиші озвався польською до старости пан Заглобa, котрий стояв тут же за ним:
Подаруйте, ваша гідносте, шведському королеві навзаєм Нідерланди.
Пан староста не міркував довго, ударив руками об поли і випалив на всю залу латиною:
А я жертвую його королівській величності Нідерланди! Тут зала вибухнула одним гомеричним реготом. Тряслися животи і пояси на животах. Одні аплодували, інші вихитувалися, наче пянi, ще інші спиралися на сусідів, і сміх не припинявся. Форґель зблід, брови насупив загрозливо, але чекав із вогнем у зіницях і головою, гордо закинутою догори. Як тільки напад сміху минувся, спитав чемним, уривчастим голосом:
Чи це остаточна відповідь вашої гідності?
На це пан староста підкрутив вуса.
Ні! сказав він, ще гордовитіше закидаючи голову. Я ще маю гармати на мурах!
Перемови провалилися.
Двома годинами пізніше загуркотіли гармати зі шведських окопів, а замойські відповіли їм не менш потужно. Все Замостя вкрилося димом, немов густою хмарою, тільки раз по раз виблискувало в цій хмарі і грім лунав без угаву. Але скоро вогонь із важких фортечних фальконетів переміг. Шведські ядра падали в рів або відбивалися без наслідків від міцних стін. Над вечір ворог був змушений відступити з ближчих шанців, бо фортеця засипала їх таким градом ядер, що живий дух витримати не міг. Задихаючись від гніву, шведський король наказав спалити всі навколишні села та містечка, так що околиця виглядала уночі, як одне море вогню, але пан староста цим не переймався.
Гаразд, видихнув він, нехай палять! Ми маємо дах над головою, а їм швидше за комір налетить.
І настільки був задоволений собою і веселий, що того самого дня звелів пишний бенкет влаштувати і допізна з келихами розважався. Замкова капела грала на бенкеті так гучно, що навіть у гуркоті гармат чути її було аж до найдальших шведських шанців.