Всего за 179 руб. Купить полную версию
У хаті зробилося тихо, лише цвіркуни розпочали свою звичайну музику, а в прилеглій коморі миші шаруділи в купі непотребу. Час від часу хворий прокидався і марив, либонь, у гарячці, бо до вух Сороки долітали безладні його слова:
Ваша величносте, відпустіть. Вони зрадники. Всі їхні таємниці викрию. Річ Посполита це червоне сукно. Гаразд, маю вас, шановний княже Тримай!.. Ваша величносте!.. Туди, бо там зрада!
Сорока піднявся на тапчані і дослухався, але хворий, зойкнувши раз і ще раз, засинав, а потім знову прокидався і кликав:
Олюнько! Олюнько, не гнівайся!..
Лише близько півночі він повністю заспокоївся і міцно заснув. Сорока також задрімав, але скоро його розбудив тихий стукіт у двері оселі.
Досвідчений жовнір розплющив очі негайно ж і, схопившись на рівні ноги, вийшов із хати.
А що там?
Пане вахмістр, смолокур утік.
До ста чортів! Та він нам сюди розбійників приведе. А хто його пильнував?
Білоус.
Я пішов із ним напоїти наших коней, виправдовувався Білоус. Наказав йому відро тягнути, а сам шкапу тримав.
І що? У криницю стрибнув?
Ні, пане вахмістре, лише поміж колод, що їх біля криниці купа лежить нарубаних, і в корчі. Я впустив коней, бо хоч би й розбіглися, то тут є інші, і побіг за ним, aлe в першому ж долі застряг. Ніч, темно, лобуряка місце знає, то й помчав. Трясця його матері!
Наведе він нам сюди чортяк, ой наведе. Щоб його блискавки били!..
Вахмістр змовк, але за мить продовжив:
Ми не лягатимемо, треба наглядати до ранку, будь-якої миті банда надійти може.
І подаючи приклад іншим, сам засів на порозі халупи з мушкетом у руці, жовніри ж посідали біля нього, то балакаючи між собою тихцем, то підспівуючи впівголоса, то прислухаючись, чи поміж нічних відголосів бору не вчується тупіт і фиркання коней, що наближаються.
Ніч була погожа та місячна, але галаслива. У лісових глибинах кипіло життя. Була то шлюбна пора, тож звучали навколо грізні ревіння оленів. Відголоси ці, короткі, храпливі, сповнені гніву та запеклості, лунали звідусіль, в усіх частинах лісу, в глибинах і ближче, часом близько, тут же, майже за сто кроків за хатою.
Якщо вони підійдуть, то також будуть порикувати, щоб нас одурити, зауважив Білоус.
Гей! Цієї ночі вже не прийдуть. Перш ніж чоловяга до них встигне, то вже день буде! припустив інший жовнір.
За дня, пане вахмістре, варто було б цю хату перетрясти і під стінами покопатися, бо якщо тут розбійники мешкають, то й скарби мусять бути.
Найкращі скарби он у тій стайні, заперечив Сорока, вказуючи рукою на шопу.
Візьмемо?
Бовдур! Звідси виходу немає, саме багно навколо.
Але ж ми приїхали.
Бог нас провів. Жива душа тут не пройде і не вийде, якщо дороги не знає.
За дня знайдемо.
Не знайдемо, бо навмисно тут заболочено і сліди фальшиві. Не треба було хлопа відпускати.
Відомо, що гостинець звідси за день дороги, сказав Білоус, і в тому боці.
Він вказав пальцем на східну частину лісу.
Будемо їхати, поки не виїдемо ось що!
І ви гадаєте, що вже пани, якщо опинимось на тракті? Краще вже тут куля розбійника, ніж там зашморг.
Не розумію, здивувався Білоус.
Бо там нас уже точно шукають.
Хто, батьку?
Князь.
Тут Сорока раптом замовк, а за ним і інші, немов переляк їх охопив.
Ой! зойкнув нарешті Білоус. Тут зле і там не добре, як не верти!
Загнали нас, як сіромах, у тенета. Тут розбійники, а там князь! зронив інший жовнір.
Нехай його там блискавка спалить! Я волію мати справу з розбійником, ніж із характерником, зауважив Білоус, бо що цей князь несамовитий, немає жодних сумнівів. Завратинський навіть із ведмедем на рівних боровся, а той йому шаблю видер, як дитині. Не може інакше бути, він його заворожив, а те, що я бачив, як потім на Вітковського кинувся, то на очах виріс, як сосна. Якби не те, я б його живого не випустив.
Тепер втішайся, що на нього не кинувся.
А що я мав робити, пане вахмістре? Я думав так: сидить на кращому коні, отже, якщо захоче, то втече. А нападе, то я не захищуся, бо в характерників нелюдська сила. На очах тобі зникне або димом закуриться.
Це правда, погодився Сорока, бо коли я в нього стріляв, то його наче туманом заслонило і я схибив. З коня кожен схибити може, коли шкапа вертиться, але щоб зі землі, то мені вже років із десять такого не траплялося.
Та що тут балакати, промовив Білоус, краще полічити: Любенець, Вітковський, Завратинський, наш полковник і всіх один чоловік здолав, і то беззбройний, таких людей, із котрих кожен із чотирма не раз собі раду давав. Без бісівської допомоги не міг би він цього досягти.