Далі, як у казці: чем дальше, тем страшнее! Мені приказали лягти на те кляте крісло. Сара Абрамовна, гінеколог, маленька така, жирна, халат грязний, у крові Ну, вона полізла туди та як заверещить: «Вон из кресла! Тут почти три месяца! Первый аборт, на хрена мне этот риск? Тебе рожать пора, девка, слазь!».
Господи! тільки і видихнула Олена, прикипівши до обличчя подруги напруженим поглядом.
Тіки представ так собі на мінуточку весь цей ужас: я йшла на цей аборт, як на казнь, так боялася! Як вона мене проганяла, то мені захотілося аж побігти! Та я должна була викинути з себе дитину нелюда! Я сама була собі протівна, пока носила всередині себе його плод І я рішила лучше вметри!
Олена мимоволі замилувалася подругою: яка вона гарненька, коли отак впевнена у собі.
Тому, пока вона мене матюкала, я стала, як камінь: лежу у креслі і не ворушусь. Слава Богу, прийшла ця анестезіолог, добра така, хороша. Подивилась, шо я перелякана в смерть і давай цю Абрамовну уговарівать: і так, і сяк! Ліда заплющила очі, обхопила голову руками, по її щоках покотилися нестримні сльози.
А за відчиненим вікном не ущухав дощ, що перетворився на суцільну водяну стіну. Світ, замурований у товщі тієї прозорої стіни, набув химерного вигляду: раніш нерухомі речі, втративши чіткі обриси, ледь помітно рухалися.
Ліда розплющила мокрі очі і поглянула на подругу таким жалким, таким беззахисним звірятком, що та висмикнула з сумки хустинку Сатани, утерла її сльози і заговорила до неї, як до малої дитини:
Бідолашна моя Лідочка, так натерпілася! Було дуже боляче?
Який у тебе платочок, так приятно пахне, і шмигнула кирпатим носиком, та добра анестезіологша зробила мені у вену укол, нічого мені не боліло, тіки психіка моя пострадала з-за цього аборту, і знову заплакала.
Важкий наркоз?
Ліда ствердно мотнула головою і повела далі:
Коли вона мене уколола, то я чомусь почувствовала себе куском мяса, з якого будуть виймать жили А тоді щось таке случилося! Не знаю, чи я спала, чи ні Тіки бачу я себе зверху, наче мої очі під потолком, наче я вилетіла з тіла Бачу перед собою Абрамовну, як вона там копирсається у мені лязгають її інструменти, а я лежу біла, як полотно! І вдруг дивлюся а я стала куркою! Була дівчиною, а стала куркою, такою здоровенною куркою без піря І ця курка лежить перед Абрамовною, розкинувши товсті ножки, а та вдруг раз! і дістала з неї таке велике чорне яйце і каже: «Это первое! Ты еще много снесешь черных яиц, девка!» і Ліда гірко розридалася.
Лідочко, заспокойся, не плач! Це був просто страшний сон, навіяний твоїм тяжким станом Викинь його з голови і ніколи не згадуй!
Ліда судорожно вдихнула і продовжила:
А потом мене відвезли у палату у мене все пливло перед очима, наче я не я
І так мені було холодно, наче мене з морозилки дістали А як стала я нормальна, чого тільки не наслухалася у тій палаті!.. Це просто палата ужасів Представ, є жінки, шо йдуть на аборт, як на вона наморщила лобик, ну, як ми з тобою ходили на плавання, так часто вони роблять аборти!
Дурні! буркнула Олена, у неї раптом розболілася голова.
Не дурні, а нещасні! з почуттям заперечила Ліда.
Нещасні, бо дурні. Так себе не цінувати! Є ж безліч засобів запобігти вагітності!
Ось чому ти в нас така умна? вибухнула Ліда По-твоєму, я теж дурна?
Ліда знову заплакала, по-дитячому, щиро. Олена підскочила до неї, пригорнула до себе.
Ну що ти! Тебе це зовсім не стосується! Хіба ти знала, що таке станеться? Просто ти дуже молода і довірлива. Повір мені, цей негідник ще отримає своє!
З глибини фантастичних фіолетових очей Олени спалахнули холодні, сталеві зірочки, вона ніжно поцілувала подругу у чоло. Та відсахнулася від неї і крізь сльози засміялася:
Ти ж стріляєшся током!
Може, це через блискавки? Хоча Олена кинула погляд за вікно дощ ущух. Поглянь, Лідо, яка чарівна веселка! Годі тобі мучитися, горе у минулому, а майбутнє буде чудовим! Ми з тобою молоді, гарні, все життя попереду
Відповівши Олені вдячною усмішкою, Ліда підійшла до вікна. Сонце перетворило світ на розкішну скарбницю: мільйони краплин, щедро розкиданих дощем по деревах та кущах, блищали коштовними діамантами. Стало чутно, як на різні голоси зраділо все живе: загавкало, защебетало, задзижчало, зареготало і раптом зовсім близько заспівало. Сповнений багатозвуччям простір, здавалося, збільшився в обсязі.