Господи, я здатна іти сама!
Ні, дитино моя, не здатна! Тобі лише так здається. Як, люба, ти можеш іти сама, якщо Я несу тебе на руках? мило посміхаючись, заперечив їй Спаситель.
Сатана жбурнув пляшку віскі у комин, у багатті вибухнуло шалене полумя.
Воістину, Ти мій найлютіший ворог, Ісусе! вигукнув Диявол у нападі скаженої люті.
Він занервував, бо злякався, що Ісус лишить Олену на Небі. Тільки не це! Люцифер втратив рівновагу і вже не дослухався до їх розмови, аж раптом в його збудженій голові бомбою розірвався Оленчин щасливий сміх. Диявольські груди сіпнув різкий біль.
Чудово! Чудово, дівчинко моя! Тобі весело у Раю?! Я теж не буду сумувати у Пеклі! з викликом захворівшого ревнощами прохрипів Сатана, підхопив нову пляшку віскі і за мить злетів на дах пекельного замку.
Ленін! Ленін! Де ти, хлопчику мій?! Лети до татуся, синку! гучно проволав Диявол. Відчувалося, він добряче хильнув віскі.
Роза! Бург! Люксем! Цеткін! Клара! Фрідріх! Карл! Енгельс! Марксику! Всі, гайда до татуся! знову надривно прогорлав Диявол на все Пекло.
Над його головою закружляли могутні орли, опустилися на дах.
Розважимося, криваві дітлахи революції! Леніну, я, як завжди, на тобі верхи, а ти очолиш клятий пролетаріат! нагадав Сатана правила нехитрої гри красеню-хижаку Леніну.
Жахаюче велетенські птахо-монстри були витворами талановитого генного інженера-росіянина. За земне життя він був стійким атеїстом, тож, потрапивши у Пекло, не повірив у свою смерть, а вирішив, що спить і що сотворив їх у своєму нескінченному сні жаху.
Бідоласі «наснилося» стільки надокучних, огидно-пихатих, а головне, геть тупих потвор, що навіть Диявол йому поспівчував і дозволив працювати у найсучаснішій дослідницькій лабораторії.
Монстри-орли дивилися на пекельний позагробний світ очима революціонерів, на честь котрих отримали прізвиська, були розумнішими за шимпанзе і любили Сатану, як домашні тварини люблять свого хазяїна.
Виголосивши коротку промову до хижаків-улюбленців, Сатана присмоктався до пляшки. Похитуючись, закоркував її і зупинив зчудований погляд скляних очей на Кларі і Цеткін. Обидві горді орлиці, маючи єдиний жіночий погляд на пяні вибрики Сатани, покосилися на нього однаково: бридливо, стримуючи гнів. У відповідь він скорчив їм невимовно пихату, дурну пику і забрався на спину Леніна, що не мав нічого спільного зі справжнім вождем пролетаріату, окрім прізвиська і його людських, «людяних» очей.
Володимир Ульянов займав окреме, власне пекло Кремлівський Мавзолей. Його душа загартованого матеріаліста-марксиста була прикута до тіла міцними, невидимими для екскурсантів, ланцюгами. Кожного дня душа Леніна спостерігала за натовпами цікавих, що витріщалися на його нещасне тіло-мумію, як на експонат кунсткамери і неймовірно страждала.
Страждала у ті славнозвісні часи, коли тіло всесвітнього вождя пролетаріату показували за гроші, страждала у скрутні часи смути, коли одні пропонували віддати тіло землі, інші лишити на подальший розгляд.
«Невже це шана?» вкотре у відчаї питала себе душа Леніна, і вічний вогонь людського прокляття охоплював її.
Згадавши про тортури Леніна, Сатана криво усміхнувся, хильнув віскі. З Кривавого моря, пронизуючи до мозку кісток, дмухнув колюче-холодний вітер.
Вихри враждебные веют над нами, но победа коммунизма во всем мире неизбежна, товарищи! Вперед, верные сыны революции! прокартавив Сатана, бездоганно зімітувавши голос Леніна.
Він дуркував з відчаю, намагаючись хоч якось відволіктись від болючих роздумів про Олену.
Неси мене, Леніну! Ковток свіжого повітря нам не завадить! прохрипів Сатана до свого улюбленця.
Розкішний хижак Ленін змахнув могутніми крилами і злетів, несучи на собі Володаря Пекла. Він взяв курс у відкрите море Людської Крові. Маркс, Роза, Бург, Люксем, Карл, Енгельс, Клара, Цеткін і Фрідріх приєдналися до Леніна з Сатаною на спині.
Ворожий крилатий гурт утворив у пекельному небі чіткий трикутник тортур з Дияволом у вершині: полосуючи псевдоклітинну плоть мучеників «жорстокими батогами», жахливе скиглення птахо-монстрів різало чутливі вуха їх душ «гострими ножами». А Сатана несамовито реготав.
На що ти мене перетворила, дівчинко моя? нарешті крізь Диявольський регіт запитав, ковтнув віскі, втомлено вдивився у Криваву безмежність обрію, Леніну, любий, лети вище! Щось мене нудить від свіжості моря