«Добрым мальчиком! Люцифер мимоволі заплющив очі. Невже цей Новиков так на мене схожий? Нещасний!»
Не часто встретишь в трамвае дипломата! Как мама? Ты женат? як більшість вчителів, Ніна Іванівна говорила голосно, майже кричала.
Мама хорошо, а я не женат, но у меня есть невеста, і здивувався: невже є?
Здесь мне выходить.
Ніна Іванівна підвелася зі стільця, потяглася за господарськими сумками, та Люцифер перехопив їх.
Приятное совпадение, мне тоже.
Вони вийшли з трамваю, Люцифер посміхнувся:
Как чувствуете себя на заслуженном отдыхе?
Хорошо, я оптимистка, хотя, конечно, пенсия могла бы быть и больше! вона уважно поглянула в його обличчя, в її очах зявився подив. У тебя изменились глаза, Володя! Я же помню: были голубые вона вдихнула на повні груди. Хотя, я уже сталкивалась с таким феноменом.
О чем Вы?
О глазах. У тебя же изменились глаза?
Да, позеленели, із ввічливості збрехав Сатана.
Вот! Я, биолог, второй раз в жизни сталкиваюсь с какой-то генетической мистикой! У одной моей тоже очень хорошей ученицы три года назад, после похорон отца, изменились глаза: были карие, а стали фиолетовые!
Вы говорите о моей невесте, Нина Ивановна. Она необыкновенная, правда?
Елена Земная твоя невеста? здивувалась вона, аж торкнулась його руки.
Вас это удивляет?
И да, и нет! Разве я не учитель, не психолог человеческих душ?
Психолог! підхопив він, щоб зробити їй приємне.
Вона трохи розшарілася з гордощів.
Так вот, я обоих вас знаю лучше, чем вы себя. Вы стоите друг друга, комплементарность полная! констатувала Ніна Іванівна. Ты не мог сделать лучшего выбора. А удивилась я от неожиданности: Лена не болтлива, редкое качество для женщины. Почему ты не был на выпускном?
Я только сегодня приехал домой, раньше не мог.
Ніна Іванівна поглянула на Люцифера по-вчительські підозріло:
Что-то здесь не стыкуется, Володя! Ты в Канаде, а она, это я точно знаю, поступает в наш университет, на биофак.
Да, поступит, чтобы сделать приятное своей маме и бросит, чтобы сделать приятное мне! Скорее всего, мы будем жить в Англии, будет учиться в Оксфорде, ділячись з Ніною Іванівною «планами на майбутнє», Люцифер був майже певен, що так і буде. Так має бути, хоча, якщо вона вийде за нього, пекельного життя їй не уникнути.
Раптом він уявив її тендітну статуру у чорному на фоні Кровоспаду, збожеволівшого від жахаючого реву грішних душ, і мимоволі пересмикнув плечима. Сатану поглинули тяжкі роздуми: «Дурний таврований Звір! Розмріявся! Ні я, ні моє кляте Пекло їй не потрібні. Вона вважає мене першим покидьком Всесвіту! Та ще й Маргарита переконає її, що Сатана неперевершений спокусник жінок Нащо Рай прислав до неї Маргариту?» Люцифер перевів важкий подих.
У тебя неприятности, Володя? стурбовано запитала вчителька.
Если бы в мире не было неприятностей, я был бы без работы, дипломатично посміхнувся їй Диявол.
Шутишь? вона пильно поглянула на нього, похмурнішала. Ты собрался жениться на умной девушке. У Лены исключительные способности к учебе, а вот красота ее меня пугает, для женщины такая яркая внешность может стать источником горя! Знаешь ее кличку?
Ведьма?
Да, хотя какая она ведьма? У нее ангельский характер. Елена очень нуждается в защите, выйти за тебя замуж мудрый шаг с ее стороны, вголос розмірковувала Ніна Іванівна, кто защитит женщину лучше хорошего мужа? Рада за вас обоих! А вот и мой дом! і вона показала рукою на пятиповерхову хрущовку через дорогу.
Люцифер перевів Ніну Іванівну через дорогу, віддав їй сумки.
А знаете, Нина Ивановна, я с удовольствием вспоминаю Ваши уроки, і мило посміхнувся вчительці, сповнившись до неї щирою вдячністю за бездоганну характеристику Олени.
Глава 7
Сатана не поспішав у Пекло. Він увійшов у літнє кафе, сів за столик, замовив пиво, огледівся. Спочатку йому здалося, що в кафе він один, та над сусіднім столиком велетенськими чорними мухами метушилися блискучі штучні нігті, гасали дві запалені цигарки та підстрибували дві філіжанки, зависали у повітрі і перекидалися, не проливаючи кави.
У вуха Сатани гайнув зловтішний сміх та брутальне лихослівя пліткарок, що живилися драматичними почуттями інших людей. Він примружив очі і побачив двох зухвалих повій. Нещасні поховали свої сірі, майже безбарвні обличчя за модними чорно-синьо-фіолетовими макіяжами і нагадували померлих від побиття.