А ти, Віллє, здається, таки вгадав. Це, певно, саме той собака, що не раз, мабуть, їв рибу з рук людини.
Якщо я матиму нагоду, то цей вовк, чи то пак собака, обернеться в шмат м'яса, рішуче сказав Вілл. Нам більше не можна втрачати собак.
Але в тебе ж лише три патрони, заперечив Генрі.
А я цілитимуся так, щоб не схибити, відповів Вілл. Уранці Генрі знову розпалив вогнище і зварив сніданок під хропіння товариша.
Ти так солодко спав, сказав Генрі, покликавши Вілла снідати, що мені жаль було тебе будити.
Вілл з сонним виглядом почав їсти. Помітивши, що його чашка порожня, він хотів налити собі кави. Але кавник стояв далеко від нього, коло Генрі.
Послухай, Генрі, ти нічого не забув? сказав він з м'яким докором.
Генрі уважно обдивився і похитав головою. Білл простяг йому порожню чашку.
Сьогодні ти не питимеш кави, заявив Генрі.
Невже закінчилася? стурбовано спитав Білл.
Ні.
Може, ти боїшся, що вона погано впливає мені на шлунок?
Ні.
Білл аж почервонів спересердя.
Тоді дуже прошу тебе пояснити, в чому справа, сказав він.
Бігун пропав, відповів Генрі.
Не поспішаючи, неначе заздалегідь примирившися з лихом, Білл повернув голову до собак і полічив їх.
Як це сталося? апатично спитав він. Генрі знизав плечима.
Не знаю. Мабуть, Одновухий перегриз йому ремінь. Звісно, сам він не міг би цього зробити.
От паскуда! повільно й спокійно мовив Білл, нічим не виявляючи люті, що клекотіла в ньому. Свого ременя не дістав, то удружив Бігунові.
Ну гаразд, Бігун уже покінчив з турботами цього світу. Тепер він вариться в шлунках щонайменше двадцятьох вовків, сказав Генрі. Пий каву, Білле.
Білл похитав головою.
Та випий, умовляв його Генрі, беручися за кавник. Білл відсунув від себе чашку.
Ні, я не звик дурно ляпати язиком. Сказав, що не питиму, коли пропаде хоч один собака, і не питиму.
А сьогодні така смачна кава! спокушав його Генрі.
Але Білл був непохитний і їв сухий сніданок, присмачуючи його прокльонами на адресу Одновухого, що отаке встругнув.
Тепер уже поприв'язую їх так, що не дістануть одне одного, сказав він, коли вони рушили в дорогу.
Не пройшли вони і ста ярдів, як Генрі, який ішов попереду, об щось спіткнувся. У темряві нічого не можна було розгледіти, але на дотик він впізнав, що це таке. Піднявши свою знахідку, він кинув її назад. Вона вдарилась об сани й потрапила Біллу під лижу.
Може, ще тобі знагодиться, гукнув Генрі.
Білл вилаявся. Це було все, що лишилося від Бігуна дрючок, до якого той був прив'язаний.
Вони зжерли його разом зі шкурою, сказав Білл. Навіть ремінь з дрючка одгризли. Які ж бо вони голодні, Генрі! Поки ми доїдемо, доберуться, певно, й до нас.
Генрі зневажливо усміхнувся.
Вовки за мною, щоправда, ще ніколи не гналися, але бувало мені набагато скрутніше, і все ж лишився живий. Ні, Білле, якійсь жменьці паскудних тварюк я не дамся.
Це ще хтозна, ой хтозна, зловісно мурмотів Білл.
Ну як дістанемося до Мак-Геррі, тоді й подивишся.
Я в це щось не дуже вірю, не вгавав Білл.
Ти просто нездужаєш, от у чім лихо, заявив Генрі авторитетним тоном. Тобі потрібні ліки. Як тільки доїдемо до Мак-Геррі, я змушу тебе прийняти добру порцію хініну.
Білл, не згодний з цим діагнозом, щось сердито буркнув і замовк. День був такий самий, як і всі попередні. Розвиднилось о дев'ятій годині, о дванадцятій обрій на півдні прояснів від невидимого сонця, і зайнявся похмурий день, що його через три години мала поглинути ніч.
Коли сонце зробило марну спробу виглянути з-за горизонту, Білл узяв з саней рушницю і сказав:
Іди вперед, Генрі, а я піду подивлюся.
Ти б краще йшов за саньми. У тебе тільки три патрони, і ти знаєш, що все може трапитися.
Ну а тепер хто каркає? задоволено посміхнувся Білл.
Генрі нічого не відповів і пішов далі, але весь час стурбовано вдивлявся в сіру пустелю, де зник його товариш. Ідучи навпростець, Білл за годину нагнав сани.
Вони розбрелись і никають скрізь, куди не глянь, сказав він. Шукають якоїсь поживи. Але про нас не забувають. Вони, бач, певні, що ми від них не втечемо, тож терпляче чекають нагоди. А тим часом сподіваються, що по дорозі їм може трапитися щось їстівне.
Тобто їм здається, що ми від них не втечемо, виразисто мовив Генрі.
Але Білл не слухав його.