Поглянь, Генрі, як вони туляться до нас, мовив Вілл.
Генрі, присівши навпочіпки, ставив на вогонь кавник з грудками льоду. Він лише хитнув головою і не промовив ані слова, аж поки не примостився на труні й не почав їсти.
Вони знають, як зберегти свою шкуру, сказав він, і воліють самі десь поживитися, ніж піти комусь на поживу. Розумні тварюки.
Білл похитав головою.
А хто його зна!
Товариш Білла здивовано глянув на нього.
Вперше чую від тебе, що собаки не розумні.
Генрі, сказав Білл, спокійно пережовуючи боби, ти бачив, як вони гризлися, коли я їх годував?
Гризлися більше, ніж звичайно, погодився Генрі.
А скільки в нас собак?
Шість.
Так, Генрі Білл спинився на мить, щоб надати більшої ваги своїм словам. У нас шість собак. Я витяг з торби шість рибин. Дав кожному собаці по рибині, і все ж, Генрі, одному не вистачило.
Значить, погано полічив.
У нас шість собак, байдуже повторив Білл, і я витяг шість рибин. Одновухому не вистачило. Я вийняв для нього ще одну.
Та в нас же тільки шість собак, сказав Генрі.
Генрі, я не кажу, що там були самі собаки, але семеро з'їло по рибині.
Генрі перестав жувати, глянув через вогнище на собак і полічив їх.
Зараз їх тільки шість.
Я бачив, як один побіг по снігу, зі спокійною певністю відповів Білл. Тоді було семеро.
Генрі жалісливо подивився на нього і мовив:
Я буду страшенно радий, коли наша подорож нарешті скінчиться.
Що ти цим хочеш сказати? спитав Білл.
А те, що оцей наш вантаж діє тобі на нерви і ти вже починаєш маячити.
Те саме і я подумав, спокійно відповів Білл. І коли помітив, як щось побігло, подивився на сніг і побачив сліди. Тоді я полічив собак, і на цей раз їх було шість. Сліди на снігу є й досі. Хочеш подивитися? Ходімо покажу.
Генрі мовчки жував. Запивши вечерю чашкою кави, він обтер рукою губи й сказав:
То ти гадаєш, що то був
З темряви долинуло протяжне жалісне виття, тужливе і люте. Генрі спинився, прислухався і, махнувши рукою в той бік, звідки воно чулося, доказав:
один з них?
Білл кивнув головою.
Інакше не може й бути. Ти ж і сам бачив, як казилися собаки.
Виття тепер долинало з усіх боків, і тиша перетворилася на справжнє пекло. Перелякані собаки, збившися докупи, так близько тиснулися до вогню, що аж пообсмалювали собі шерсть.
Білл підкинув дров і закурив люльку.
Що це ти сидиш сам не свій? спитав Генрі.
Генрі Білл у задумі кілька разів затягся з люльки. Генрі, я оце думаю, який він щасливий проти нас. Він показав на скриню, на якій вони сиділи. Якби після нашої смерті хтось прикрив наші тіла від собак камінням, і то було б щастя.
Звичайно, у нас з тобою немає ні рідні, ні грошей, як у нього, відповів Генрі. Нас ніхто не повезе ховати в таку далечінь.
Ось що ти мені скажи, Генрі. Він же був у себе в країні поважною особою і не мав ні в чому потреби: ні в їжі, ні в одежі. Чого ж його понесло на край світу? Ніяк не можу цього зрозуміти.
Коли б сидів дома, напевне дожив би до глибокої старості, погодився Генрі.
Білл хотів був щось сказати, та роздумав. Він мовчки показав рукою в пітьму, що стіною обступила їх з усіх боків. У непроглядній чорноті палала, як жар, пара очей.
Генрі мовчки показав рукою на другу пару і на третю. Палаючі очі мов у коло взяли людей. Вони пересувалися з місця на місце, зникали і знову загоралися.
Серед собак зростала тривога, і в пориві панічного страху вони підбігали до самого вогнища й повзали в ногах у людей. Один собака потрапив у вогонь і заскавчав від болю й жаху. У повітрі запахло смаленою шерстю. Коло палаючих очей неспокійно заворушилося і навіть відсунулося трохи далі, але як тільки собаки вгамувалися, воно знову наблизилося.
От біда, Генрі, що нам нічим стріляти.
Білл докурив люльку й допоміг товаришеві розстелити хутра й укривала на сосновому гіллі, яке він розіклав на снігу ще до вечері. Генрі щось буркнув і почав роззуватися.
Скільки, ти кажеш, лишилося в нас патронів?
Три, відповів Білл. От якби їх було триста! Тоді б я показав тим клятим
Він сердито посварився кулаком туди, де світилися очі, і обережно примостив коло вогню свої мокасини.
Хоч би вже мороз швидше пересівся, заговорив він знову. Ось уже два тижні, як тримається п'ятдесят градусів нижче нуля. Ох, я ж і шкодую, що пустився в цю мандрівку. Не до душі вона мені. Дорого б я дав, щоб вона вже скінчилася. Сиділи б ми тепер з тобою коло печі в Мак-Геррі й грали б у карти. Ось чого мені хочеться.