У глибині душі він, звісно, не збирався зовсім відмовлятися від тих старих трюків, до яких він удавався в організації й експлуатації міської залізничної мережі. Радше він розраховув, оскільки його прийоми були не так широко відомі в Англії, як у своїй країні, на можливість заснувати кілька акціонерних компаній для кожної окремої ділянки і кожної окремої проектованої гілки або підземної мережі, що потребує переустаткування. Довірлива публіка однаково кинеться купувати ці «розведені» акції. Звичайний прийом. Публіці завжди можна навязати що завгодно, якщо тільки переконати її, що справа є респектабельною і надійною. Звісно, все залежить від репутації, солідності й рентабельності підприємства, тут не обійтися без певних звязків. Обдумавши цей план, Ковпервуд відіслав телеграму Сіппензу з подякою і наказом залишатися в Лондоні до подальших його розпоряджень.
Тим часом мати Береніс приїхала до Чикаґо й вони тимчасово влаштувалися по-сімейному. Береніс і Ковпервуд, кожен по-своєму, пояснили їй ситуацію і плани, які мали поєднати їх у подальшому житті. Хоча місіс Картер спочатку й у розмові з Береніс, звісно, дала волю сльозам, шкодуючи, як завжди, про своє минуле, що, як вона не без підстави вважала, було головною причиною, яка штовхнула її дочку на цей ризикований крок, одначе вона була зовсім задавлена горем, як їй іноді здавалося у хвилини каяття. Адже Ковпервуд все ж таки видатна людина, і, крім того, він сам запевнив її, що Береніс не тільки отримає за заповітом значну частину його капіталу, але й навіть, якщо Ейлін помре або коли-небудь погодиться на розлучення, він обовязково одружиться з Береніс. Тож поки нехай усе залишається як і раніше: він друг місіс Картер і опікун її дочки. І що б не сталося, які б плітки не виникали з цього приводу, слід наполягати на цьому поясненні. Звичайно, не слід занадто часто зявлятися разом на публіці і взагалі триматися суспільних умовностей. Що б вони з Береніс не задумали, це буде їхньою приватною справою, але вони ніколи не подорожуватимуть в одному потязі чи одним пароплавом і не зупинятимуться в одному готелі.
У Лондоні ж, як вважав Ковпервуд, має бути активне світське життя, до якого вони зможуть долучитися, а якщо вдасться встановити звязки з високими фінансовими колами, то Береніс і її мати допоможуть йому в організації зустрічей з фінансовими магнатами й ділками у своєму будинку. Тут він покладався на вміння місіс Картер створити таку домашню обстановку, що цілком відповідатиме становищу заможної вдови, яка подорожує зі своєю дочкою.
Береніс адже, власне, це було її ідеєю була в захваті. І навіть місіс Картер, забувши про те, що Ковпервуд видавався їй безжальним егоїстом, що ніколи не поступиться своїми інтересами й комфортом, слухаючи його, майже готова була повірити, що все йде на краще. Береніс представила їй ситуацію з Ковпервудом суто з практичного боку:
Я дуже люблю Френка, мамо, сказала вона. І я буду поруч із ним, наскільки це можливо. Він ніколи не намагався завоювати мене ти знаєш. Я прийшла до нього сама, і сама запропонувала. Справді, мені вже давно, відтоді, як ти сама мені зізналася, здавалося нечесним, що ми живемо на його гроші. Це значить усе брати й нічого не давати взамін. Одначе я виявилася такою самою боягузкою, як і ти колись, занадто розніженою і непристосованою, щоб зважитися жити без засобів до існування. А саме так би й було, якби він нас залишив.
Ах, я знаю, ти права, Беві! сказала її мати, наче вибачаючись. Будь ласка, не дорікай мені. Я так від цього страждаю. Дуже тебе прошу! Адже я завжди думала тільки про одне про твоє майбутнє.
Ну, годі, мамо, і я тебе прошу! намагалася втішити її Береніс, яка все ж таки любила свою матір, хоч якою недолугою й нерозсудливою вона могла бути. Щоправда, коли Береніс була ще школяркою, вона трохи презирливо ставилася до смаків, думок і суджень своєї матері. Одначе тепер, дізнавшись про все, вона подивилася на неї іншими очима; і, хоч не виправдовувала її цілковито, але вибачала й співчувала їй. Більше вона не дозволяла собі зверхньо поводитися з нею, а навпаки, намагалася бути ласкавою, уважною, наче намагаючись утішити її, допомогти забути всі негаразди, що випали на її долю.
Тож і зараз Береніс заговорила з нею ласкаво й ніжно:
Ти згадай, мамо, адже я намагалася пробитися власними силами, але дуже швидко зрозуміла, що я не підготовлена до тих перешкод, з якими мені довелося б стикнутися. Мене надто пестили, берегли. І я в цьому не звинувачую ні тебе, ні Френка. Але ж я не мала ніяких шансів на успіх, принаймні в цій країні. Тож краще, що я можу зробити це поєднати своє життя з життям Френка, бо це єдина людина, яка справді може мені допомогти.