Справді? Ніколи цього не помічала. Зі мною вони завжди дуже добре поводилися.
О, вони такими тільки прикидаються. Це найзарозуміліші істоти у світі, які уявляють себе бозна-ким. До речі, я вже разів сто збиралася вас запитати, але весь час забуваю: хто вам більше подобається брюнети чи блондини?
Важко сказати. Я ще ніколи про це не думала. Мабуть, щось середнє шатени, не дуже світлі, але й не темні.
Дуже добре, Кетрін. Він такий і є. Я не забула вашого опису містера Тілні: «смагляве обличчя з темними очима й не дуже темне волосся». Що ж, у мене інший смак. Я віддаю перевагу світлим очам, а бліді обличчя подобаються мені більше, ніж смагляві. Адже ви не видасте мене, якщо зустрінете кого-небудь із ваших знайомих з такою зовнішністю?
Видати вас? Що ви маєте на увазі?
О, не мучте мене. Мені здається, я надто багато сказала. Поговорімо про щось інше.
Кетрін, трохи здивувавшись, підкорилась. Помовчавши кілька хвилин, вона вже була готова повернутися до того, що зараз цікавило її понад усе, до скелета Лорентіни, однак подруга цьому завадила, вигукнувши:
Ради Бога, ходімо з цього кінця зали! Можете собі уявити, ось ті двоє нахабних молодиків уже півгодини дивляться на мене. Вони діють мені на нерви. Погляньмо в книжці, хто ще прибув до Бата. Навряд чи вони підуть за нами.
Вони пішли до столу, де лежала книжка для запису відвідувачів Галереї. І поки Ізабелла читала імена, Кетрін довелося стежити за поведінкою цих огидних молодиків.
Вони ж не йдуть сюди? Сподіваюся, вони не настільки нахабні, аби нас переслідувати. Благаю вас, скажіть мені, якщо вони підуть у наш бік. Я твердо вирішила на них не дивитися.
За кілька хвилин Кетрін із невдаваною радістю повідомила подрузі, що та може більше не турбуватися, бо джентльмени покинули Галерею-бювет.
А куди вони пішли? спитала Ізабелла, квапливо обернувшись. Один із них досить вродливий.
Вони пішли в бік церковного подвіря.
Що ж, я вельми вдоволена, що ми їх спекалися. А тепер, як ви ставитеся до того, щоб піти зі мною до Едгарз Білдінгз і подивитись на мій новий капелюшок? Ви ж казали, що хотіли на нього поглянути.
Кетрін залюбки погодилася.
Але, додала вона, ми можемо знову зустріти цих двох молодиків.
О, не турбуйтеся. Якщо ми поквапимося, то встигнемо проскочити перед ними. Мені так хочеться показати вам капелюшок.
Але якщо ми зачекаємо декілька хвилин, зустрічі можна буде взагалі не боятися.
Повірте, це для них завелика честь. Не в моїх правилах приділяти чоловікам стільки уваги. Це їх тільки псує.
Проти такого доказу в Кетрін не було заперечень. Тож, аби підтвердити незалежність міс Торп і її рішучість дати науку представникам протилежної статі, вони подалися наздоганяти молодиків.
Розділ VII
За півхвилини вони перетнули подвіря Галереї і дійшли до арки напроти провулку Юніон. Але там їм довелося зупинитися. Кожен, хто знайомий з Батом, знає, як тут важко перейти Чип-стріт. Ця вулиця й справді так невдало влаштована і розташована в такій несприятливій близькості до лондонської та оксфордської великих доріг, а також головного готелю міста, що жоден день не минає без того, щоб якимось дамам, незалежно від важливості їхньої справи, купівлі солодощів або відвідування крамниці, де продаються капелюшки, або навіть (як було цього разу) переслідування молодиків, не довелося б затриматися на одному чи другому її боці, пропускаючи екіпажі, вершників або двоколки. Від часу свого приїзду до Бата Ізабелла, хоч-не-хоч, мала долати цю перешкоду принаймні тричі на день. І тепер вона змушена була її долати й відчувати досаду ще раз, бо тієї самої миті, коли вони опинилися напроти провулку Юніон і побачили двох джентльменів, які пробиралися крізь натовп і місили грязь у цьому цікавому провулку, їм завадила перейти дорогу поява кабріолета, що його хвацько гнав поганою бруківкою самовпевнений кучер, наражаючи таким чином на страшну небезпеку не тільки своє життя, а й життя сідока та коня.
Ох, ці мерзенні кабріолети! вигукнула Ізабелла, підвівши очі. Як я їх ненавиджу!
Проте її ненависть, хоч і цілком доречна, не була тривалою, бо вона, знову подивившись на екіпаж, вигукнула:
Яка приємна несподіванка! Містер Морланд і мій брат!
Боже мій! Це ж Джеймс! тієї самої миті скрикнула Кетрін.
І, щойно друзі їх помітили, як коня було негайно зупинено з такою несамовитістю, що він майже став дибки, а потім джентльмени вистрибнули з екіпажа, доручивши піклуватися про нього слузі, який аж стріпнувся від раптової зупинки.