Утім, зміст цих файлів розчаровував. Наприклад, пенсіонери повідомляли, що в небі над їхнім містечком у Нью-Гемпширі понад годину висіли якісь вогні. Тут же містилося пояснення: стратегічні бомбардувальники з сусідньої бази виконували тренувальні польоти. Можуть бомбардувальники летіти над містом цілу годину? Ні. У ніч, коли люди бачили НЛО, були тренувальні польоти? Ні. Можуть бомбардувальники «зависати» в повітрі? Ні. Усі ці недбалі розслідування нічого не давали науці, але мали важливе бюрократичне значення: бачте, військово-повітряні сили байдики не бють і зясували, що повідомлення про НЛО пустопорожні.
Звісно, не виключено, що деінде армія все ж проводила серйозні наукові розслідування випадків з НЛО, і очолював їх, скажімо, бригадний генерал, а не підполковник. Думаю, це цілком імовірно: не тому, що я вірю у прибульців, а тому, що в повідомленнях про НЛО трапляється інформація, яка становить інтерес для військових. Якщо НЛО справді такі швидкі й маневрені, як про них розповідають, то військові мають зясувати, як вони літають. Якщо ж це підступи Радянського Союзу, то військово-повітряні сили зобовязані нас захистити. Бо страшно ж подумати, що невловимі радянські НЛО спокійно літають собі над військовими і ядерними обєктами США. А якщо НЛО справді інопланетні, то спіймавши бодай одну «тарілку», можна перейняти технології і здобути перевагу в «холодній війні». Та навіть якщо НЛО це не допитливі прибульці й не підступний Радянський Союз, усе одно варто ретельно розслідувати ці випадки.
У 1950-х роках військові активно використовували аеростати не тільки для метеорологічних спостережень, що широко рекламувалося, і для радіолокації, що не заперечувалося, а й для шпигунства: апарати були обладнані фотокамерами, пристроями телеметрії й радіорозвідки. Секретними були не самі аеростати, а обладнання, яке на них стояло. Із землі висотні аеростати можуть здаватися схожими на тарілку, а якщо не знати, наскільки вони високо, то й швидкість може здаватися нереальною. Через пориви вітру аеростати можуть різко змінювати напрямок літаки так не літають, і якщо не знати, наскільки легкі ці апарати, здається, що їхні маневри непідвладні законам інерції.
Найвідоміша модель аеростатів, яку на початку 1950-х активно використовували в небі над Сполученими Штатами, називалася «Небесний гак» (Skyhook). Були й інші моделі: «Монгол» (Mogul), «Мобі Дік» (Moby Dick), «Онук» (Grandson), «Прамати» (Genetrix). Урнер Лідделл, співробітник Дослідницької лабораторії військово-морського флоту (він працював із цими апаратами, а потім перейшов у НАСА), якось сказав мені, що, на його думку, всі НЛО це військові аеростати. Ну, всі не всі, але погоджуся, що їхню «інопланетну» роль дуже недооцінили. Наскільки мені відомо, контрольованого експерименту таємно запустити аеростат, простежити його маршрут та порівняти з повідомленнями про НЛО і даними радарів не ставили.
У 1956 році Сполучені Штати почали запуски розвідувальних аеростатів на територію СРСР. У розпал цієї програми американці піднімали до десятка апаратів на день. Потім на заміну аеростатам прийшли висотні літаки типу U-2 і розвідувальні супутники. І в ті часи, і потім НЛО нерідко виявлялися науково-дослідницькими аеростатами. Апарати, оснащені датчиками сонячної радіації і реліктового випромінення, оптичними та інфрачервоними телескопами, іншою апаратурою, запускають у стратосферу й нині.
Значного розголосу набула «аварія» літальної тарілки (чи кількох тарілок) під містечком Розвелл, штат Нью-Мексико, 1947 року. Судячи з перших повідомлень і фотографій у газетах, ішлося про рештки висотного аеростата. Проте мешканці цього району, особливо через багато років, згадували більш екзотичні речі: дивні матеріали, загадкові ієрогліфи, суворий наказ військових усе забути й нікому нічого не розповідати. «Канонічна» версія: уламки тарілки і рештки інопланетян зібрали й відправили літаком на базу матеріально-технічної служби ВПС у Райт-Паттерсоні. Із цього епізоду виросло багато історій про тіла інопланетян, але є й інші.
Філіп Класс давно й наполегливо розвінчує історії про НЛО. Класс знайшов розсекречений лист генерал-майора Чарльза Кеббела, начальника розвідки ВПС США, датований 27 липня 1948 року (потім Кеббел перейшов до ЦРУ і був фігурантом невдалої операції проти Куби в Затоці Свиней). Лист був написаний через рік після розвеллівського «інциденту», і Кеббел запитував інформацію про НЛО сам він про «аварію інопланетян» уявлення не мав. Одинадцятого жовтня 1948 року генералу надіслали звіт, із якого випливає, що ні на базі в Райт-Паттерсоні, ні в інших підрозділах ВПС про прибульців ніхто нічого не знає. Так що навряд чи за рік до того військові знайшли інопланетян і тарілку.