З давніх-давен люди намагалися якимось чином пояснити існування душі й тіла. У різні епохи ставлення до цих двох полюсів змінювалося, подібно до коливання маятника, і на перший план по черзі виходили то вартісне для душі, то вартісне для фізичного тіла. Як ми знаємо, у сиву давнину люди прагнули не тільки матеріального добробуту, але й духовної досконалості.
У стародавніх філософських школах Індії (наприклад, вайшешиці, заснованій Канадою, або йозі, заснованій Патанджалі); в далекі часи Шумерського царства, де в образах героїв епосу про Гільгамеша і його друга Енкіду втілилася мрія про створення на Землі кращого світу; в далекій Америці, де розповідають про пернату людину на імя Кетцаль-коатль, що спустилася в підземне царство, щоб відшукати головні істини і принести їх людям, скрізь і в усі часи люди намагалися зрозуміти, що віднести до тіла, а що до душі, зрозуміти, чи є Всесвіт просто механізмом або чимось, що дає сенс нашому існуванню.
І ось тепер, тисячоліття потому, запитаймо в глибині свого серця: чи дійсно існують душа і тіло? В деякі періоди історії людство сумнівалося в існуванні тіла, в інші піддавало сумніву існування душі. Звичайно, неможливо в одній лекції дати уявлення про всі ідеї, положення, висновки, питання, загадки, які хвилювали людину тисячоліттями. Але ми можемо звернутися, наприклад, до філософських течій Сходу, які заперечували існування тіла. Сьогодні нам не зрозуміло, як це можна заперечувати. Однак в Індії, згідно з вченнями про Майю ілюзію, вважалося, що тіла насправді немає, оскільки воно недовготривале.
Хіба все навколишнє, в тому числі наше тіло, різні предмети, статуя, наприклад, існували завжди? Ні. Вони існуватимуть нескінченно? Ні, вони загинуть або зламаються, як би ретельно ми за ними не доглядали. В цьому випадку ми говоримо про умовне існування, яке не триває вічно і підвладне часу.
Стіни цього залу і справді матеріальні, фізично відчутні але тільки для моєї фізичної, матеріальної руки. З моменту народження світу відомо, що є особливі сили стародавні говорили про «духовні флюїди», енергетичні елементи космосу, сьогодні ми говоримо про електромагнітні хвилі Герца або про катодні промені сили, здатні проникати крізь тверді предмети; і для них все є не таким, як для нас. Так, у світі, створеному з масла, удар, завданий предметом, зробленим із масла, здався б чимось щільним, твердим. Так само і все, що нас оточує в нашому світі, що має матеріальну структуру, здасться нам щільним, твердим, якщо ми будемо вважати себе виключно матеріальними істотами. Але якби ми могли хоч на хвилину залишитися наодинці з собою в тиші, ми почули б поскрипування меблів у кімнаті, шурхіт шпалер і старих картин Все минає, все старіє, руйнується, перетворюється на пил. І з того ж самого пилу створені всі предмети.
Тоді де межа реальності існування? Античні філософи запитували: до якої міри існує тіло? А ще до греків філософи Індії створили теорію Майї, або ілюзії, і ця теорія говорить, що немає сенсу привязуватися до матеріальних речей. Платон, справедливо названий божественним, говорив, що існування людини, дуже привязаної внутрішньо до деревяного стільця, триватиме рівно стільки ж, скільки існує цей стілець. Інакше кажучи, людина, яка привязана до чогось минущого, відчуває, що йде, минає слідом за цим тимчасовим.
Представники інших течій не говорять про те, що матерії не існує, навпаки, вони вважають, що не існує ані душі, ані духу. Це сучасні течії матеріалістичного спрямування, які стверджують, що єдина реальність це матерія, що душа, та й все духовне, вигадане людьми. Іншими словами, людина, охоплена екзистенціальною тугою, знаючи, що смертна, що повинна жити в стражданнях, боротися із подібними собі і з навколишнім світом за виживання, щоб розрадити себе, створила ідею душі, в тому числі, та ідею раю в іншому світі, ідею перевтілення, тобто можливості жити знову, вже в кращих умовах.
Одні ставляться зі зневагою до матерії, вважаючи, що насправді її не існує, що вона буквально розсипається у нас в руках, а єдине, що існує, це Дух, це Бог, це душа.
Інші стверджують, що існує тільки матерія, а дух для них це заборонена тема, яку вони бояться торкати глибоко, жахаючись, що їхня теорія зруйнується, або що вона це лише засіб для експлуатації народу церковниками чи спроба знищити страх перед зникненням. Але було б непогано замислитися: може, існує ще одна точка зору? Адже ми, філософи, як і передбачає саме це слово, прагнемо знайти істину, де б вона не знаходилася.