Чи не настав час знову повернутися до «осередка суспільства» сімї, в якій батьки любили б своїх дітей ще до їхнього народження? Ми маємо на увазі не популярні нині дебати бути чи не бути сімї, а природний звязок чоловіка і жінки, їхнє справжнє бажання мати дітей, яких вони очікували б із любовю. Хіба ми не можемо поводитися так у будь-якій ситуації, завжди? Хіба ми не можемо любити своїх учнів незалежно від того, якими вони стануть? Хіба не можемо з посмішкою зустрічати своїх колег по роботі?
Мабуть, така зброя могутніша за будь-яку іншу. Нам здається, що ніякий снаряд не зміг би змінити світ так, як його здатна змінити щира посмішка. Чому ми заходимо до крамниці з пригніченим виразом обличчя? Що дає нам ця похмурість? Що з нами сталося? Чи не зїхали ми з глузду?
Спробуймо повернутися у природний стан. Для цього недостатньо лише читати, хоча і це добре; тут потрібні наші власні зусилля у налагодженні людських взаємин і трохи любові, яку ми здатні дарувати один одному. Треба повернутися до нормальних відносин з іншими людьми, з природою. Людина не повинна бути ворогом усього сущого, що забруднює повітря і землю, а частиною природи, можливо, навіть її царем але царем, який виявляв би турботу про все і був батьком всього живого, замість того щоб кричати на всіх, вмів би робити маленькі подарунки, усмішкою, добрим словом давав би можливість відчути батьківську турботу.
Той, хто більше любить всім серцем, той, хто докладає більше зусиль у своїх діях, у своїх роздумах, той в душі є справжнім батьком. Він найкращим чином, просто і природно, може передати все те, чим внутрішньо володіє; передати так, що всі зможуть переконатися в цьому і відчути на собі його турботу.
Ми б хотіли, щоб кожен відчув у своєму серці деяке хвилювання якщо не любов, то хоча б трошки миру та спокою. Якщо кожен створить свою внутрішню молитву, якщо зможе трохи частіше посміхатися, якщо завтра після сходу сонця побачить у дзеркалі своє обличчя більш відкритим, якщо подарує іншим свою посмішку, то він знайде спокій.
Спокій це радість, гармонія, здатність здійснити краще. Спокій це Парфенон і Велика піраміда; спокій це чоловік, який кожному нужденному може дати монету; це жінка, яка несе світло всім, хто живе в будинку; це старець, що передає досвід молодим, і робить це не з марнославства, а вчить не забруднювати себе фізичними, психічними і ментальними наркотиками і працювати з вірою в майбутнє.
Нам потрібно уподібнитися прозорому світильнику, щоб вогонь, який ми всі несемо всередині з ласки Божої, зміг освітити все навколо. Тоді ми знайдемо внутрішній спокій і докладемо зусиль у пошуках спокою зовнішнього, який, хоча і здається далеким, заслуговує на те, щоб працювати заради нього. Мир досягається не маніфестаціями на вулицях, а проявом того, що ми несемо у своєму серці, так, щоб це побачили й інші.
Ми можемо любити ластівок, каміння, людей, вітер, давні прапори і давню славу, але нам необхідний мир. І він можливий. Якщо ми будемо здатні побачити у весняному повітрі ознаки знамення Бога, вісниками якого є ластівки, і почути їхній спів, якщо зможемо розгледіти білу піну водоспаду, якщо зможемо зрозуміти полумя, що завжди прагне вгору, ми знайдемо мир, бо він народжується з нашої внутрішньої боротьби, з наших зусиль і дій, з нашої величезної любові.
Благословенні здатні відчувати цю любов; благословенні ті, хто несе в собі спокій; ті, хто має мужність сказати, що мир це дуже важливо, що він потрібен всім і всьому незалежно від тієї ціни, яку необхідно за нього заплатити.
За дорогі і хороші речі треба платити. Мир прекрасний заплатіть за нього, заплатіть за мрії. Нехай спокій запанує у світі, в наших серцях, нехай існує між людьми, тваринами і рослинами тоді і Бог буде з нами.
Які можливості є у людини?
Ті, хто зі мною знайомі, вже знають, що мої лекції це не просто передача інформації і не просто можливість дізнатися щось нове. Наша система навчання зовсім інша і, можливо, найдавніша з усіх, що існують у світі. Вона будується таким чином, щоб у бесіді торкатися того, що для вас дійсно важливе, давати пояснення того, що ви відчуваєте, але не можете усвідомити.
І я, і всі ми переконані, що всім людям, незалежно від їх освіченості, віку або соціальних умов життя, властива внутрішня здатність мати прямий, цілком реальний звязок з істиною. Потрібно тільки, щоб іноді хтось, у кого було більше часу, щоб переконатися в цьому, нагадував кожному з вас, що у вас ця здатність є. Ці вступні слова я говорю для тих, хто прийшов сьогодні в «Акрополь» вперше, щоб познайомити вас із нашим поглядом на вивчення тієї чи іншої теми.