Взагалі-то ні в кого з нас, за деякими винятками, немає в цьому особистого і безпосереднього досвіду. Просто ми віримо в це як віримо, наприклад, в існування Трої. Але тоді не так вже й складно прийняти як робочу гіпотезу існування якихось розумних сутностей, нехай хоч і невидимих, котрі якимось чином скеровують життя, хоча ми їх не бачимо.
Так само не бачила людина епохи Каролінгів ані бактерій, ані будь-яких інших мікробів. Але епідемія чуми вирувала в той час всією Європою. Ці епідемії безумовно були, хоча винуватців їх ніхто не бачив. Отже, цілком ймовірно, що є якісь істоти, що спонукають чи спрямовують силу життя. Ми не можемо бачити їх, а лише сприймаємо за наслідками їхньої діяльності, але і про все інше ми теж робимо висновок за наслідками. Якщо я зараз відпущу мікрофон, він упаде. Чи побачимо ми при цьому закон гравітації? Ні, ми побачимо мікрофон, що впав, і не більше того. Маса Землі, що набагато більша за масу мікрофона, примусить його впасти, і ми зможемо спостерігати наслідок дії одного із законів природи але не сам закон.
Ті сторони життя, які ми бачимо, насправді є її зовнішніми проявами. Продовжимо цю нитку роздумів: хто може переконати нас у тому, що ми не існували раніше, до того, як зявитися тут, на цьому плані буття? І що ми не продовжимо існувати, коли нас тут вже не буде? З точки зору логіки, з точки зору філософії, ми жодним чином не можемо нехтувати можливістю існування безперервного життя, потоку, який постійно проявляється в якійсь формі й на якомусь плані, помітному чи не помітному для нас.
Хтось може подумати, що мова йде про певний обмежений термін, який складає багато тисяч років. Можливо, але для нас і це вічність. Так, стародавні східні книги розповідають про великі цикли часу Манвантари і Пралайї. Для нас кожен із них є вічністю, хоч і нараховує визначену, приблизну чи, можливо, реальну кількість років.
Прадавні вважали, що все проявлене існує завдяки великому макробіосу, величезній живій істоті. Індуси називають її Брахманом і уявляють, що він то засинає, то прокидається, то знову засинає Подібна легенда є і на Заході це легенда про короля світу, який спить, але прокидається, коли приходить час. Відповідно до цих давніх учень, існує дещо безперервне, яке ми сприймаємо як переривчасте, оскільки зосереджуємо свою увагу то на одній його частині, то на іншій.
Тому стародавні філософи вважали, що Всесвіт не є породженням випадковості, він подібний до величезної живої іс тоти. Платоніки і неоплатоніки також говорять нам про істоту, частиною якої є видимий Всесвіт, який має якщо порівнювати з нашим тілом свої «органи», «тканини» і «клітини». За його образом і подобою у Всесвіті галактики, сонця, планети суть не що інше, як життєві частини цієї великої істоти, яка, подібно до людини, також десь почала свій шлях, теж розвивається і теж кудись прямує.
Якщо ми звільнимось від особистих забобонів, то побачимо, що всі речі рухаються. Я бував у пустелях Єгипту та інших місцях, де через багато тисячоліть збереглися дивовижні величні споруди. Є серед них храм, про який я хочу згадати. Коли наближаєшся до нього, здалеку здається, що він все ще живе, що ось-ось із нього вийдуть жерці, щоб привітати нас, ось-ось заколишуться віяла Амона Та тільки підходиш ближче, стає видно, що все тут занесено піском, що колони не падають тільки тому, що підпирають одна одну. Цей стародавній храм живий, він народився, коли було обтесане його каміння, зведені його колони і вирізьблені його статуї. Цей храм у Карнаці можливо, найвеличніший храм у світі. Він був задуманий не випадково, на те була історична необхідність теологічна, політична, соціальна, сьогодні можна розуміти це як завгодно. Його будівництво було доручено обдарованим майстрам, вони знайшли для його стін найкраще каміння. Храм мав показувати безмежність, що віддзеркалює небесні межі. Він став мостом між небом і землею, встановивши звязок між зірками і земними символами. Для того, щоб побудувати його, потрібно було провести серйозні астрономічні та астрологічні дослідження.
До цього величного храму додавались все нові й нові деталі та елементи аж до епохи Рамессидів і Пізнього часу. Він служив упродовж віків, але поволі зявлялися ознаки старіння; в якусь мить він був залишений, і руйнування його продовжувалось.
Всесвіт колись почався, в якій би формі ми це собі не уявляли чи то наслідуючи теорію Великого вибуху, чи давні релігійні бачення, які стверджують, що він виник від лику Брахми, чи був створений якимось певним богом. Всесвіт колись почався. Всесвіт не стоїть на місці.