Сумнівна пані зігріває тих, хто з нею спить і дивиться сни рожеві, Білогрива не розуміла його оптимізму, але підозра уже посіяла зерна сумнівів, чого б інакше так бентежила її людська усмішка, що вирівнювала зморшки.
Ти не болокіт, ти.. інша..
Тоді.. і ти не хранитель? Хто тоді ми? Гелена поїдала його хижих поглядом зелених хризолітів, загрозливо зіщуливши вуха, вичікувала нового випаду.
Колись ми знову зустрінемось, але діалог буде іншим.. Бо ти станеш вільною. Тобі не треба буде ховатись в тінь від сонць. Напівкровкою складно почуватись.. Еге ж? Бути вязнем у власному тілі.. Такими не народжуються.. Чи не Тригор тут доклав свого хисту? Коли біле сонце щоранку злизує твою хоробрість, воїн стає жебраком.. Слухаєш своє серце? Ритм не той.. Ти підеш за своїм.., щоб звільнитися. Ми всі так робимо..
Свої здогади Лагос озвучував без звичного переможного пафосу з нотками гіркоти в голосі і з прихованою надією на те, що напівкровка є тим самим провідником, який вивів його колись із полону самотності, відчинивши двері до Знайдення. В силу своєї двоїстої натури вона не тільки наділена більшими можливостями, про які сама ще не здогадується, але й потребуватиме у недалекому часі людської присутності, так само, як його донька потребує її опіки зараз.
Білогрива зберігала маску, лиш хвіст опушено сіпався:
Відаючи те, що буде колись, людина не може збагнути, що принесе їй завтрашній день опівдні попрощаєшся зі своєю крихіткою востаннє. Гості з Адеману вже прибули і надовго затриматись не планують.
Не бачив їх самих, Лагос не був здивований. Але не маю жодних сумнівів, щоб тобі не вірити у східному крилі на карнізах світляків можна загрібати жменями.
Чуйка хранителя не підвела: крізь відчинене вікно за густою решіткою причаїлася зерниста ніч. Незвична тиша видала столичних гостей. Гелена була мало стурбована тим, що її таємниця вже не таємниця. Так далеко старий не міг бачити. Маючи чималий досвід спілкування з людьми, вона навчилася не лише контролювати природні рефлекси, що дісталися у спадок від диких родичів, але й симулювати потрібні, коли цього вимагали обставини. Блимнув малиновий вогник: сонну тишу Лагосового будинку розбудили нові звуки.
Людські діти частково нічні істоти. Так що тримайся, татку.
Вона заворожено спостерігала за героїчними спробами маленької Еви перелізти високий підмурок, який сама, зазвичай, перестрибувала. Батько невдоволено хмурився, а Білолика самовтішно щурила хризолітові свої кристали.
Тат.., Гель.. У мене сітачки в кімнаті, і як доказ, розімкнула крихітну жменю.
Правильно казати «світлячки», Лагос подумав, що нелегко їй далась ота перешкода, коли одна рука зайнята скарбами.
Широко розплющені наївні сонця поклала край словесним приріканням. Ні сердитись, ні пафосно сперечатись нікому не хотілось. І правду цю ніхто не спростовував крихітка мала владу над ними.
Там гуси-лебеді на дереві на мене дивились.
Лагос обмінявся поглядом із великою кішкою:
Не бійся, серденько, поправив розтріпані гладенькі русяві кучері, ти ж знаєш, вони дітей стережуть від чорних каптурників.
Агель! Ева рвучко вивернулась із таткових обіймів, щоб зануритись у мякі хвилі хутра. Ти недоказала казку про сині гуси
Гелена віртуозно позіхнула біля ніг Лагоса, пхикнула, ніби обтяжена лінню, піднялась, закинула підборіддя, запрошуючи до гри. Подвійним стрибком перетнула кімнату і зникла у темних сплетіннях коридорних лабіринтів. Мала блискавкою метнулась за нею. Після змагань із підмурком, бойовий дитячий клич розбудив сонне життя у цілому будинку.
За віконною решіткою шелестіла крилами тепла літня ніч, своєю присутністю розрізала час на до і після.
Ніч гартує, а день вибирає
Історія любить повторюватись у приспівах. Ступивши на ту саму стежку вдруге і розпізнати її у нових сезонних декораціях дар рідкісного спостереження.
Довкола нових пеньків постарілого лісу блукають ті, хто сильно скучив за домом. Хочеться, аби все залишилось на своїх місцях. А порядок рветься до хаосу. Стежки заростають, густішають нетрі зменшується популяція людей, оголюється порода і пустелі наступають їм стало затісно.
Ми заблукали.., двонога вкотре набридала Гелені своєю людською обережністю. Добре було когось живого зустріти. Чи є щось, чого мені не слід знати, Гел?