Видав погляд. Довгий, чіпкий, обрамлений попелястими віями і ламаною лінією вигорілих брів. Хижак був його двійником, а звірина його суть удаваною.
Маю дещо передати Відкрий для мене свою пам'ять деякі слова повторюються. Щоб не забутись
Я.. лиш хочу вибирати сам, несміле відлуння вдарилось об камінь. Ти знаєш, ти можеш мені сказати все.
Ні, сивобровий повернувся спиною, щоб навпомацки знайти вій письмовий стіл. Ми не будемо з тобою про це говорити. Я покликав тебе, як потім ти покличеш його. Лише єдиний раз. Лови! оголилась до ліктя кістлява правиця, і холодний лоск металу навпіл розідрав завісу півтемряви. Гарячий дотик вогнем обпік долоню, а в голові спалахнула рухома картинка. Він упізнав її. Це була його обіцянка
Він знав, що собі не брехатиме. Вірив йому, бо вірив собі. Більше було нікому. Петля більше його не лякала рубець від оловяної монети залишиться на згадку. А з ним іще дещо. Він ще не знає, як це відчиняти найпотаємніші дверцята. Розумів єдине: його дорога вистелена камінням зради і скроплена чужою кровю. Його, неконтактного, не можливо упіймати на брехні. Його, без роду і племені, ніхто не запідозрить у причетності до справ Архітектора. Темних справ і кривавих. Заради того, щоб мотузка історії не обірвалася, щоб Знайдений світ приймав втрачених, а втрачені знаходили і поверталися додому.
Відтепер він рубатиме вузли і вязатиме нові хитромудрі. Розуміючи причини усіх обривів, намагатиметься вдавати байдужість. Тут, на острівку памяті, він ще не самотній, а там, за межею невагомості думки, змагатиметься із тими, кому сам дозволить дихати і сумніватись.
Жаль було і буде цього сіроокого хлопчину. Його спадок моя ноша, яку він мусить перейняти. І все це не заради геройських мотивів. Нас змусили повірити у власну унікальність, викрали, підмінили цінності, перейменували для ролі некласичної і для мети туманної. Я радий із того, що Рун не буде сповна самотнім. Він талановитіший за всіх своїх попередників і єдиний, хто зможе тераформувати Пустелю.
Про негероїв.. Вибір тої історії не впадає на сміливих, сильних чи розумних. Критерії відбору хранителів ті самі: захудалі дворняги, викинуті на узбіччя, яких травили і давили колесами, але вони доповзли до хідника. Не тому, що хотіли жити, просто пісня в крові так веліла.
Нехай скарби та зброя незмінні обєкти героїчних хронік, що пливуть до рук дужих та вправних сміливців, а приблуди і мрійники несуть у запиленій дорожній торбі крихкі знання та оловяні відповіді. Перші візьмуть гору над життям, другі здатні вхопити за горло смерть. Кожен із них може стати героєм, якщо ітиме вузькою стежкою над велінням натовпу; чи антигероєм, якщо із цієї висоти кине камінь у пророка. Неважливо, любитимуть земні створіння своїх правителів чи боятимуться. Викарбують їхні імена чи затруть потім на каменях. Гучні імена та переможні вчинки врешті-решт зітліють. Океани висохнуть, а сонця згаснуть. Порятунок у пітьмі одна лиш іскра.
Закони виживання у недосконалому світі породжують шаблони поведінки: якщо ти світило, маєш бути єдиним, якщо гора, тільки до найвищої рватимешся. Якщо вершитель то приречений бути самотнім і безжалісним. Легенди скажуть: боги знищують суперників. Коли зійдеться клином світ Знайдення, щойно один дізнається про існування іншого, котресь із двох сонць згасне над горизонтом. Хтось видихне, втішившись прохолодою. Дивитись не жмурячись в небо життєва потреба кожного птаха. Хтось змахне жалісну сльозу, спостерігаючи скорботний обрій, чи прокляне довгі ночі і бліді світанки. Байдужих серед вцілілих не залишиться. Це те, щобуде
Чужинець не збагне ні темної семантика старого тексту, ні дивного звичаю засмаглого народу із Медового Надморя наспівувати немовлятам дикого змісту колискову. Ніхто не назве це варварством, бо нікому: приблуди рідкість у цьому краї. Минули часи панування лиховісних гриханів. Відколи війни у Знайденні перестали горлати в сурми, світ врівноважився і більше не штормив. Дивлячись на високий камяний мур, ніхто більше не наважиться на подвиг. Це те, щобуло
Літописні історії не дадуть забути часи страху і криваві спустошливі століття. Нащадки палених сонцями північних мореплавців зі шрамованими долонями слів на вітер не кидають: «Зоря, що світиться в тобі, запалить іскру в темноті візьми її з собою..»