Сторожа на вежі зауважила на заході якийсь загін, повідомив він.
Де Ярополк?
Десятник кивнув головою кудись убік, і на фоні вогнищ Гліб тут же впізнав Ярополка. Той підійшов ближче.
Не можу сказати про чисельність загону, але гадаю, що це лише розвідка, мовив він. Шкода, що браму не зачепили.
У його словах не було жодного докору, але Гліб все ж сказав:
Так, це моя вина. Треба було це зробити ще вчора.
Оце вже ні! заперечив Ярополк. Люди стомилися, тому ти зробив правильно, відпустивши їх. А міст перед ворітьми можна просто спалити.
Але не зараз. Як з селами?
Частина людей вже прибуває.
Пускати всіх! Зайвих ратників не буває!
Але до штурму не дійшло. Поляки виявилися звичайним загоном, висланим для розвідки перед основними силами. Їх було мало, і вони не наважилися нападати на невідь-як захищене укріплення посеред ночі.
Коли ж піднялося сонце, то і оборонцям, і нападникам стало зрозуміло, що сутички і не буде. Оцінивши організацію оборони Щекотова, поляки були неприємно вражені побаченим. Видно, вони не очікували зустріти таке. Тому про штурм можна було забути. Натомість нападники вирішили поживитися у навколишніх селах, які за ніч практично повністю опустіли.
Це стало для них фатальною помилкою. Ще вночі воєвода непомітно вивів з-за стіни два десятки ратників і заховав їх у лісі неподалік. Коли поляки напали на перше-ліпше село, їх зустрів озброєний загін русичів. Відступати було нікуди, довелося прийняти бій. Як виявилося, останній.
Невдовзі ратники переможно вїхали у Щекотів через тимчасовий деревяний міст, який так і не встигли спалити. Вже з першого огляду Гліб відзначив, що оборонці не дорахувалися трьох дружинників. Зате він зауважив вершника, простоволосого, без зброї, але звязаного.
Бранця до мене! розпорядився Гліб.
Один з дружинників скочив на землю, досить-таки безцеремонно звалив полоненого з коня, від чого той ледве не гепнувся на мерзлий настил.
Підмогу не бачили? запитав воєвода десятника, що командував загоном.
Чисто, лише сказав той.
Добре. Продовжуйте.
Гліб повернувся до Ярополка.
Пішли, поговоримо із бранцем, сказав він.
Десятник Ярополк лише кивнув головою. За ці два дні він остаточно змінив своє відношення до нового воєводи.
А дивлячись на нього, змінилися й інші.
Вже в будинку вони краще роздивилися полоненого. Це був воїн приблизно одного з Глібом віку. Він сидів посередині кімнати і досить-таки спокійно чекав на майбутню розмову.
Гліб миттю оцінив ситуацію. Він став перед бранцем і без вступу сказав:
Ти помовчи, а я спробую описати ситуацію. Тебе спіймали на нашій землі у той час, коли ти прийшов сюди як тать. Я хочу знати, що вас сюди привело, скільки вас і чи чекати нам інших. Я пропоную тобі зараз розказати все. Є й інший вихід. Ми зараз вийдемо, а сюди прийде наш коваль. Потім ми повернемось, і однаково ти розкажеш все. Сподіваюсь, я дохідливо розповів? Тобі вибирати.
Деякий час бранець сидів нерухомо, обдумуючи почуте. Було видно, що він одразу повірив незнайомому воєводі, якого слухалися навіть старші.
Я скажу, сказав він.
Хто ти?
Межислав, мечник воєводи Януша Старжа.
Чому ви тут, я здогадуюсь, сказав Гліб. Скільки вас прибуло під Щекотів?
Це були всі. Ви всіх повбивали, повідомив Межислав. Король відправив все військо на Пшеворськ, а пан воєвода вирішив розвідати ці землі.
Полонений криво усміхнувся.
Розвідали!
Гліб переглянувся з Ярополком.
При нагоді тебе повернуть до твого пана, повідомив він. Виведи його!
Останні слова стосувалися ратника, який увесь цей час зберігав мовчанку. Полонений не став чекати, поки його піднімуть, підвівся і, злегка поклонившись, у супроводі вартового залишив кімнату.
Гліб сів на звільнене місце.
Переворськ? запитав Ярополк.
Так. Треба повідомити князя, сказав Гліб. Знайди надійного гонця, а я напишу листа
Коли Гліб дописував останні слова, на нього вже чекав гонець. Воєвода вийшов на ґанок.
Відвезеш листа у Львів, сказав Гліб, подаючи листа.
Чи пустять його до князя? засумнівався Ярополк.
Гліб зняв з пальця подаровану князем каблучку і простягнув воїну.
Покажеш комусь з бояр чи тисячних. Що робити вони знають.
Той з повагою надів масивну каблучку на палець і, мовчки скочивши на коня, галопом помчав до воріт.